неділля, 20 серпня 2017 рокуmagyar nyelvRSS

ГОЛОДОМОР 1932-1933 РОКУ

19.03.2002, Ярослава Хортяні.

Минуло 70 років з часу найбільшого злочину сталінізму, скоєного проти українського народу. На десятиліття можна засекретити архіви, можна замести сліди злочину, можна раз, і вдруге, і втретє переписувати історію. Але з пам'яттю народу нічого не вдієш. Після заборон, утисків, принижень людської гідності оживає, відроджується історична правда. Розпочинаючи свою рубрику, ставлю перед собою одну мету: правдиво і достовірно відтворити тодішній трагізм українського села.


Передумови великого голоду


Кожна людина і весь народ хочуть осмислити власне минуле доступними їм засобами, покладаючись на перепущені крізь себе достовірні історичні факти. Осмислити нарешті, що з нами відбулося в близькі і дальші моменти нашої історії. Осмислити і пояснити собі, всьому світові: чому це сталося і як, яким чином.

Справді, скільки людських життів забрав катівський, підступно задуманий голодомор на Україні в 1932-1933 роках! І українські, і зарубіжні історики сьогодні одностайні: мільйони. За підрахунками, що спираються на методи демографічної екстраполяції, число жертв голоду на Україні у 1932-33 роках коливається в межах 4-6 мільйонів чоловік. Зі спогадів очевидців, історичних документів і матеріалів розкривається ще донедавна старанно прихована вражаюча правда про те, якими методами здійснювалася суцільна колективізація сільського господарства УРСР, велика трагедія штучно організованого голодомору 1932-33 років. Голод 1932-33 років став для українців тим, чим був голокост для євреїв і різанина 1915 року для вірменів. Як трагедія, масштаби якої неможливо збагнути, голод травмував націю, залишивши на її тілі глибокі соціальні, психологічні та демографічні шрами, які вона носить до сьогодні. Дослідження сучасних учених незаперечно стверджують, що цей голодомор був штучним, він виник внаслідок злочинної політики Сталіна та його підручних. У 1933 році помічник Сталіна на Україні Мендель Хатаєвич, що керував кампанією зернозаготівель, із гордістю заявляв: "Між українськими селянами і нашою владою точиться жорстока боротьба. Це боротьба на смерть. Цей рік став випробуванням нашої сили і їхньої витривалості. Голод довів їм, хто тут господар. Він коштував мільйони життів, але колгоспна система існуватиме завжди. Ми виграли війну!"

Передумови голодомору в Україні складалися поступово з другої половини 20-х років, до нього призвів увесь комплекс заходів партійно-державного керівництва СРСР, спрямований на форсування індустріалізації країни, яку проводив значною мірою за рахунок тотального економічного визиску селянства. Адже зерно було одним з небагатьох товарів, продаж якого тоді за кордоном дава Сталіну валюту для закупівлі матеріалів і техніки, що використовувалося у промисловості і будівництві. У зв'язку з прискоренням індустріалізації перед партійно-державним керівництвом постало завдання – вилучити в селян якомога більше хліба за найменшу ціну. З цією метою Сталін наприкінці 20-х років повертається до методів "воєнного комунізму", до плану хлібозаготівель, що доводився до кожного селянського двору з вимогою продажу зерна державі за штучно зниженими цінами. За невиконання плану на селян накладали величезні штрафи, несплата яких у короткий термін тягла за собою продаж майна боржника з торгів. Селяни, не бажаючи задарма працювати на індустріалізацію, почали тікати в міста, а ті, хто залишався, зменшували посівні площі, різали худобу. 

За постановою ЦК РКП(б) від 5 січня 1930 року "Про темп колективізації і заходи допомоги держави колгоспному будівництву" в Україні колективізацію намічалося завершити за два роки, чого можна було досягнути тільки шляхом примусу. Вже до кінця 1931 року три чверті всіх селянських господарств України було об'єднано в колгоспах. Щоб залякати селян і примусити їх швидше записуватися до колгоспів, одночасно з колективізацією в країні проводилась кампанія "ліквідації куркульства як класу". Розкуркулення на Україні ішло трьома хвилями: перша – з 1929 до початку 1930 року, друга – з весни 1930 по 1931 рік (розкуркулення середняків і бідняків), третя хвиля – голодоморна – 1932-1933 роки (розкуркулювали цілеспрямовано всіх підряд, хто не був комуністом, активістом і москалем). Влада переслідувала одну ціль: знищити фізично українського селянина, як етнос, а також тих, які не зрікалися своєї віри, ментальності: німців і поляків, котрі мешкали на Україні. Навіть для тих, хто не мав ніякого майна, але негативно ставився до колгоспів, було придумано офіційний термін "підкуркульник". Того, хто потрапляв до перших двох категорій, розстрілювали або ув'язнювали в тюрмах та концтаборах, вивозили разом з сім'ями на Сибір. Зарахованих до третьої категорії позбавляли власних земельних наділів і нарізали менші, гіршої якості ділянки, переважно далеко від села. У такий спосіб за короткий час в Україні було знищено 200 тисяч найкращих господарств, постраждало близько одного мільйона чоловік.

Репресії, конфіскація майна розкуркулених, надмірна продрозкладка, можна сказати, паралізували виробництво, породили відсутність у селян почуття господаря. Відчуження селян від землі давало простір владі для підготовки голодомору. Вже восени 1930 року від Одеси до Харкова великі площі стояли незасіяними, вирощений урожай не встигали вивозити, весь хліб в покосах гнив під дощем на полях. Отже, надмірна продрозкладка, значні втарти, знищення цілого прошарку дбайливих господарів, затаврованих як "куркулі", – все це зумовило різку деградацію сільського господарства України, і разом з нею – голодування селян, що розпочалось вже зимою 1931 року і переросло у справжній голод в першій половині 1932 року. У грудні запаси хліба до нового врожаю стали зорвсім мізерними, вперше селяни почали вмирати голодною смертю. Навесні 1932 року, коли закінчились їстивні припаси, заготовлені переважно на присадибних ділянках, в багатьох районах України почався повальний голод.