субота, 25 лютого 2017 рокуmagyar nyelvRSS

Народне мистецтво

18.05.2012, Надія Музичук.

В час зростаючого інтересу до проблем українського національного відродження назрівають питання вивчення маловідомих сторінок українського мистецтва, зокрема золотного гаптування, багато творів якого є шедеврами світового значення.

Гаптування – шитво золотими та срібними нитками, для виготовлення яких тоненьким металевим дротиком обвивали жовту нитку під "золото", а білу під "срібло". Окрім таких ниток, виготовляли і сканні нитки, коли золотою ниткою перевивали зелені, рожево-червоні або чорні нитки шовку, срібною – блакитні нитки. Це поєднання давало цікаві кольорові ефекти з переливами золота та срібла. Техніка вишивання полягала в тому, що металеві нитки прикріплювались, тобто пришивались на поверхню тканини шовковими нитками – "у прикріп". Для того, щоб створити рельєфність вишивки, під металеві нитки підкладали м'які матеріали (вату, тасьму) або тверді (картон). Таке художнє шитво майстрині виконували по атласних, оксамитових, парчевих, шовкових тканинах. Золотна вишивка доповнювалась різнокольоровою гамою шовкових ниток, перлами та коштовним камінням.

Гаптування має дуже давні корені, про що свідчать численні археологічні знахідки решток золотного шитва з розкопок курганів скітської та сарматської доби. Високого рівня воно досягло вже за часів Київської Русі (ІХ-ХІІІ ст.). Про золотне шитво згадується в літописних джерелах, оздоблений ним одяг бачимо на мініатюрах та храмових фресках. Багато решток вишивок знайдено під час археологічних розкопок в Софіївському соборі у Києві, в Білогородці, старому Галичі, Шаргороді, Чернігові, Переяславі та інших містах України. В зображеннях тут фігурують образи святих, релігійні сюжети, типові для цього часу, мотиви фантастичних птахів, левів, гепардів. В орнаментах зустрічаються геометричні мотиви: зірочки-розетки, трилисники; звірині: дракони, грифони; рослинні: зображення квіток, винограду, стилізованих дерев, стебел, листків. Майстрині обшивали золотними нитками одяг князів, бояр та священнослужителів.

"Зронив (князь) жемчужну душу із хороброго тіла через золоте ожереліє", – мовиться в "Слові о полку Ігоревім". "Опліччям" або "ожерелієм" називався круглий та квадратний виріз князівської сорочки, що облягав плечі й шию і прикрашався узорами золотного гаптування та коштовним камінням.

Наприкінці ХІ ст. сестра Володимира Мономаха Янка заснувала в Андріївському монастирі в Києві школу, де навчались мистецтву гаптування. За прикладом були організовані такі навчання і в інших князівствах. В ті віки мистецтво золотного шитва, як і інші види мистецтв, тяжіло до офіційної культури Візантії, переймаючи її художні форми. Але в той же час багато різноманітних дорогих тканин та декоративного "узороччя" завозилось з країн арабського Сходу та поступово і з країн Західної Європи, що також було доброю мистецькою школою для майстрів. На такому багатому ґрунті золотне гаптування виросло в оригінальний і самобутній вид давньоукраїнського декоративно-прикладного мистецтва.

У ХІІІ ст. розвиток гаптування, як і всієї культури, був загальмований татаро-монгольською навалою, але художні традиції та вміння не були втрачені. Вже в ХІV-ХVІІ ст. золотне шитво знову широко входить в побут вищої верхівки суспільства, а сюжетне шитво релігійного характеру – плащаниці, пелени, фелоні, покрівці, палиці, підризники та інше, на яких зображувались постаті святих та біблійні сцени – використовувалось в декоративному оздобленні храмів, літургійній службі та в одязі духівництва. Гаптування цього часу розвивалось у стилістично-художній єдності з мистецтвом іконопису, стінопису та гравюри.

Шедевром українського гаптування вважається так званий золочівський фелон ХV ст. – верхнє вбрання священників – із Національного музею у Львові, який наслідує традиції золотного шитва ХІІ ст. Робота характеризується застосуванням різноманітниx швів гаптування, віртуозним технічним виконанням, витонченими пропорціями постатей.

Друга половина ХVІІ ст. - початок ХVІІІ ст. – період гетьманщини на Україні, час формування національної свідомості, коли особливого розвитку набуло будівництво церков, опікування монастирями, друкарством, наукою, мистецькими школами. Центром відродження української культури стає Київ. При Вознесенському, Печерському, Києво-Йорданському та Флорівському монастирях були створені в цей час великі осередки золотного гаптування, серед яких провідне місце належало Києво-Вознесенському жіночому монастирю, очолюваному в кінці ХVІІ ст. ігуменею Марією Магдаленою Мазепою – матір'ю гетьмана Івана Мазепи. Майже сто черниць цього монастиря досконало володіли вишивкою, тут робили найвідповідальніші й найкоштовніші замовлення як для Києво-Печерської лаври, так і для інших монастирів та церков України.

Великі соціально-культурні потреби суспільства сприяли розквіту мистецтва гаптування та спонукали до виникнення цехів. У 1658 р. великий гаптарський цех було відкрито у Львові. В цей період були створені видатні пам'ятки літургійного шитва, в якому започатковуються художні риси українського бароко. Яскравим зразком мистецького виконання є пелена 1689 р. з колекції музею Києво-Печерської лаври, на якій тонко зображено постаті Христа, Богоматері, Іоанна Богослова, у виразі їхніх облич передано спокійність, вірність своїм переконанням. Пелену – прямокутний покров – використовують для покриття престолів, святих дарів, часто вона знаменує плащаницю. На іншій роботі – палиці "Богоматір дарує ікону" кінця ХVІІ ст. з колекції цього ж музею – в центрі зображено Богоматір з янголами, праворуч – Антонія та Феодосія Печерських, ліворуч – групу людей в українському національному вбранні, серед яких – гетьман Мазепа з чудотворною іконою в руках та його матір, ігуменя Вознесенського монастиря.

У ХVІІІ-ХІХ ст. церковне золотне шитво досягає особливо великої слави. В музеях України зберігається багато шедеврів цього часу, виконаних в стилі бароко, із застосуванням багатоколірної гами, з зображеннями архітектурних та пейзажних сюжетів, майстерно виконаних портретів історичних та знатних осіб, цікавих побутових зразків.

У ХХ ст. давньоукраїнське самобутнє мистецтво золотного гаптування, у зв'язку з бурхливими катаклізмами історії та антирелігійної боротьби, занепадає. І лише на рубежі віків, в час сучасного відродження української державності, свідомості та віри, спонукає повернення до своїх культурно-мистецьких традицій та відродження їх минулої слави.