понеділок, 20 листопада 2017 рокуmagyar nyelvRSS

Анна Ярославна

22.08.2007, автор.

Мужній син княгині Ольги Святослав більше дбав про військові походи, обходячи питання внутрішньої політики. Він залишався прихильником первісних і рідних йому релігійних уявлень, а це на той час не шанувалося в Європі. Після загибелі князя від рук печенігів київський престол виборов у братів син Малуші і Святослава – Володимир, який почав зміцнювати свою державу, прийнявши у 988 р. християнську релігію.

Очевидно, це був поступ, який давав можливості Київській Русі утверджуватися на міжнародній арені, розширювати торгівлю, зв'язки з тогочасними християнськими країнами. Князь Володимир, якого пізніше нарекли Володимиром Великим, мав великі наміри щодо розбудови Києва, але раптово помер 1015 р.

Не без боротьби 1019 р. посів престол син Володимира і Рогніди – Ярослав, який своїми діяннями зажив слави Мудрого. Аби догодити тогочасним настроям, він продовжив розбудову та укріплення Києва з урочистим в'їздом до міста – Золотими воротами та надбрамною церквою Благовіщення. При славетному Софійському соборі 1037 р. було засновано першу бібліотеку і майстерню-скрипторій, де здійснювалися переклади книг з іноземних мов. Тут була і школа, де дітей навчали грамоті й церковному співові.

Князь Ярослав Мудрий удруге був одружений з донькою шведського короля Інгігердою-Іриною, з якою мав дев'ятеро дітей, серед них три доньки. Одна з них – князівна Анна Яро-славна, народжена приблизно 1028 р.

Її дитинство і юність проходили в княжому дворі. Там виховували любов до книги, мистецтва, вивчення іноземних мов. Дівчина навчалась у приватних учителів й опанувала грамоту, історію, математику, іноземні мови, правила тогочасного європейського етикету. Вона була освіченою князівною.

1048 р. до Києва прибуло французьке посольство з дорученням Генріха І висватати йому князівну. Самі пошуки нареченої на берегах далекого Дніпра можуть лише засвідчити неабиякий престиж України-Руси на міжнародній арені, а також вроду дівчат.

Після урочистих прийомів, церемоній, знайомств послам короля Франції дали згоду на шлюб Анни Ярославни з Генріхом І.

Перекази оповідають, що нелегко було прощатися з рідними, з містом. Попереду незнайоме життя. Батько давав напуття своїй доньці: «Пам'ятай, дочко, про честь Русі і нашого рідного Києва» 13. Путь князівни до Франції пролягала торговельними шляхами до Європи через Краків, Прагу, Регенсбург і далі до Франції.

14 травня 1049 р. (за деякими даними 19 травня 1051 р.) відбулася урочиста шлюбна церемонія Анни і Генріха у Реймському кафедральному соборі. Анна Ярославна подарувала собору Євангеліє, привезене з Києва, яке збереглося до наших часів. Варто зазначити, що Реймське Євангеліє написане кирилицею і є найдавнішою пам'яткою XI ст. київського походження.

Життя королеви Анни у Франції було, очевидно, нелегким. Чужа країна, інтриги при дворі, боротьба короля за захист Франції, заколоти вельмож.

У шлюбі з Генріхом Анна народила трьох синів: Філіппа, Робера і Гуго. Середульший помер у підлітковому віці.

У вихованні дітей Анні знадобилася її освіта, яка і в Європі на той час не була поширеним явищем серед жінок. Недарма чутки про розум королеви дійшли до Папи Римського Миколая II. Він писав Анні, що чув «...про її розум, доброчесність, королівську гідність, повагу і щедрість до церкви».

Генріх І після 30-річного перебування на троні передав його дев'ятирічному синові Філіппу. Сам же помер через рік після коронації сина. Регентом та опікуном короля став Бодуен Фланський разом із матір'ю-королевою Анною Ярославною.

Виховання малолітніх синів, безперечно, забирало час і сили матері-королеви. її обов'язки і раннє вдівство також робили життя нелегким. Другий шлюб з непокірним графом Рудольфом ускладнив стосунки Анни з сином – королем Франції. Але її підписи на багатьох королівських грамотах поруч із підписами Філіппа дають підстави думати, що вона допомагала синові у державних справах. У 1063 р. Філіпп І надав грамоту Суассонському абатству, скріплену підписами Анни та її короля-сина. її підпис «Ана ръина», тобто «Анна королева», зроблено кирилицею. Цей документ засвідчує, що 1063 р. Анна зберігала свій ко-ролівський титул. То був автограф жінки – державного діяча Франції, яка походила з наших земель.

1067 р. із досягненням Філіппом повноліття вичерпано і роль Анни як наставниці короля. Вона залишає королівський двір і живе у своїх маєтках, але, очевидно, все ще допомагає синові. Останній документ із підписом Анни датується 1075 р. Іще раніше Анна Ярославна заснувала у м. Санлісі (40 км від Парижа) абатство на честь святого Вікентія. Там збереглася каплиця зі встановленою пізніше скульптурою і написом: «Анна руська, королева французька, засновниця храму у 1060 р.»

Королева Франції, яка народила і виховала короля Філіппа І, що увійшов в історію Франції як переможець, господар, дипломат, була українкою, донькою князя з берегів Дніпра і столичного міста Києва, її онук Людовик (Луї) VI (найстарший син Філіппа) прославився як відважний захисник Франції від німецьких завойовників та був великим прихильником вільного селянства. А внук Анни Ярославни Філіпп II (1165-1223) заснував у Парижі університет, що став відомим центром науки у всій Західній Європі.

Анна Ярославна померла, ймовірно, 1079 р. у Франції, але точна дата смерті королеви й місце її поховання вважаються нез'ясованими.

Дві сестри Анни Ярославни також були віддані заміж за європейських володарів. Єлизавета Ярославна 1047 р. одружилася з Га-рольдом і стала королевою Норвегії, але скоро овдовіла і вдруге вийшла заміж за данського короля Свена II Естрідсена. Анастасія Ярославна одружилася з угорським королем Андрієм І і 1047 р. стала королевою Угорщини.


Валентина Борисенко