неділля, 30 квітня 2017 рокуmagyar nyelvRSS

Княгині Київської Русі

08.06.2012, Марта Фонт (Угорщина). фото: Портрет Анастасії Ярославни.

Серед династичних зв’язків, укладених нащадками династії Арпадів перше місце належить шлюбам династії Рюриковичів. Таких було 15! Король Бей­ла IV, у свій час, вважав приниженням свого королівського авторитету той факт, що доньок Анну та Констанцію зму­шений був видати до руських князів. Перший такий шлюб з нащадком династії Рю­ри­ко­ви­чів уклала донька угорського князя Такшоня, прізвище якої, на жаль, не збереглося. Фактично шлюб став за­по­рукою союзу між угорцями та варягами проти бол­гар. Вона одружилася з великим князем Святославом (помер в 972 році). З історичних джерел дізнаємося, що від цього шлюбу народилися сини – Ярополк та Олег. З другого шлюбу ве­ли­кого князя походив хреститель Київської Русі Воло­ди­мир Великий, який помер в 1015 р. Другою пов’язуючою ланкою двох династій була Пред­слава, донька великого князя Володимира та по­лоць­кої княгині Рогнеди, яка стала дружиною герцога Ва­зула – двоюрідного брата та спадкоємця угорського ко­роля святого Іштвана. Таким чином, Вазул став швагром великого князя Ярослава Мудрого. Після придушення повстання, що виникло в Угорщині проти короля святого Іштвана, Вазула осліпили, у вуха залили свинець. По­діб­на доля могла спіткати і його синів, тому вони були зму­ше­ні покинути Угорщину. Багато істориків за­питують: чому втікачі знайшли притулок саме в Києві? Відповідь на таке запитання проста: їх дядько відомий в усій Европі великий князь Ярослав Мудрий забезпечив їм надійний захист. Мабуть, у Києві хрестили і угорського короля Ендре, якого назвали іменем покровителя Ки­ївсь­кої Русі – апостола Андрія Первозванного. На думку пейч­сь­­кого історика Марти Фонт, про київське хрещення ко­роля свідчить і те, що в угорській історії його називають то Андрашем (Андрієм), то Ендре. У ро­ки се­редньовіччя ці імена вживалися поперемінно, але сьогодні вони стали різними. Варіант «Ендре» можна вивести з імені «Андрій» слов’янського походження тільки останню приголосну «й» в угорській мові згодом було випущено, а перша го­лос­на «а» трансформувалася в «е». З метою дальшого зміщення сімейних зв’язків Ендре після охрещення одружився з Анастасіею – донькою Ярос­­лава Мудрого та шведської княгині Інгегард. Від шлю­бу угорського короля Ендре та Анастасії народилися король Шаламон, герцог Давід та герцогиня Ан­дел­гейд. Ко­ролева Анастасія відіграла важливу роль в угор­сь­ко­му королівському дворі. Зокрема, вона домоглася того, щоб наступником престолу замість швагра короля став її неповнолітній син. Після братовбивчої війни вона разом з своїми дітьми знайшла порятунок у Священній римській імперії при дворі цісаря Генріха IV (Шаламон одружився з сестрою цісаря Юдітою, що мало послужити запорукою ра­ніше укладеного перемир’я). Після не­щас­ного випадку, що трапився з Бейлою I (на національних зборах, про­ве­дених у Демшеді, на короля обвалилася стеля прес­толь­ного залу), Анастасія повернулася в Угорщину з німецькими військами і певний час правила країною від імені неповнолітнього сина. Під час її правління один з найцінніших скарбів казни короля – меч Аттіли – вивезли за кордон. Королева у винагороду за підтримку сина по­да­ру­ва­ла його баварському князю Отто Нордейму (нині цей меч є одним з найцінніших коронаційних атрибутів Свя­щен­ної римської імперії). В угорських літописах після зайняття престола Ша­­ламоном відсутні будь-які відомості про королеву Анастасію. Дивним є і те, що замість своїх рідних мо­ло­дий король прислуховувався до думок різних порадників, особливо ішпана Віда з роду Гуткеледів. Хоч можна припустити, що її мати, так само, як і сестра, французька ко­ро­лева Анна, отримали високу монастирську освіту. Са­ме тому Шаламон не задовольнився королівською вла­дою, своїми військами напав на двоюрідних братів, які володіли третиною країни. Але бойове щастя покинуло його. За допомогою польських та моравських військ князі біля Модьоровда нанесли нищівну поразку військам короля. Ша­ламон разом зі своєю сім’єю переховувався у Мо­шонсь­­кому замку, розташованому на західному кор­доні Угорщини. Його швагор, цісар Генріх IV певний час ще підтримував його, але пізніше сам змушений був вис­тупити на захист своєї корони проти папи Григорія VII. Угорський літопис “Кейпеш кроніка” саме в цей час згадує королеву Анастасію останній раз. В ньому мова йде про те, що Шаламон часто вступав у двобій з солдатами князів, які зупинялися під замком. Одного разу його суперником був герцог Ласло, який перебував тут інкогніто. Шаламону довелося відступити. Свою злість хотів відвести, напавши на рідну сім’ю. Коли його мати, королева Анастасія сказала, що відповідальність за його долю ля­гає тільки на нього та порадників, Шаламон підняв руку на матір, тільки втручання дружини Юдїти врятувало королеву від побоїв. Анастасія після поразки сина залишалася в Угор­щи­ні, останні роки життя провела у заснованому нею монастирі Василіян. Після смерті Ярослава Мудрого почалося роз­дріб­нен­ня Київської Русі. У наступних частинах згаданої ви­ще праці Марти Фонт ми зустрічаємося з кількома ки­ївсь­кими князями, більшість з них були братами або дво­юрідними братами. Причиною цього було те, що Ярослав Мудрий, наслідуючи традиції династії Рюри­ко­ви­чів, поділив країну між синами. Кожний отримав свої землі і користувався своєрідним суверенітетом. Єдність країни мали символізувати звання великого князя та зв’язаного з ним князівства з центром у Києві, володарем яких був завжди старший з нащадків. За існуючим тоді законом спадкоємства після смерті старшого брата великокнязівський престол наслідував старший за віком брат або двоюрідний брат. Таким чином, після смерті кож­ного наступника династії Рюриковичів почалося своєрідне “переселення народів”. Цьому хаосу великому князю Володимиру II (Мо­номаху) вда­лося протягом певного часу покласти край, але після його смерті занепад Київської Русі продовжився. Поки умови спадкоємства залишалися незмінними, країна продовжувала дробитися на невеликі кня­зівства. Тіль­ки галицький та волинський князі збе­регли цент­ра­лі­зовану владу, але бо­ярам вдалося у значній мірі обмежити їх права. Наступну ланку міждинастійних зв’язків з великим східним сусідом започаткував угорський король Бейла I, який видав свою доньку Ілону за князя Ростислава, внука Ярослава Мудрого, засновника першої династії галицьких князів. Ростислав підтримував в Угорщині своїх шуринів, за що йому його дядь­­ко великий князь Ізяслав відомстив, вигнавши з волинського князівства. Великий майстер шлюб­ної дипломатії угорський ко­роль Калман (Книжник) ви­дав заміж доньок свого дядька Ласла. Пірошка стала дружиною візантійського цісаря Алек­сія, друга донька – во­линсь­кого князя Ярослава, внука вищезгаданого Ізяс­лава. Після того, як київські князі прогнали Його зі своїх земель, він за допомогою угорсь­­ких та польських військ повернувся на Бать­ків­щину, але під час облоги Володимирського замку був смертельно поранений. У роки правління угорського короля Калмана бере свій початок втручання королів династії Арпадів у внут­рішні справи Київської Русі. Однією з причин цього було те, що його молодший брат князь Алмош одружився на Пред­славі, доньці великого князя Святополка, сестрі згаданого вище волинського князя Ярослава, У противагу цьому Калман, втративши свою жінку, також почав шукати дружину в Київській Русі. Його вибір випав на Єв­фе­мію, доньку великого князя Володимира Мономаха та англійської принеси Гітти (її батько загинув у бою під Гас­тінгсом). В угорському королівському дворі королеву звинувачували у невірності своєму чоловікові й прогнали її. Євфемія на­ро­дила сина Бориса в князівському дворі свого батька. Борис кілька разів на­ма­гався оволодіти угорсь­ким престолом. Хроніки, написані в роки владарювання Алмошів, вважають Бориса позашлюбним сином угорсь­ко­го ко­ро­ля, але у Свя­щен­ній Римській імперії та Візантії не погоджувалися з цим. Цісар Іоан (Комнен) навіть ви­дав за нього свою доньку, визнавши таким чином його право на престол. Галицький князь Володимирко з династії Рос­тис­ла­ви­чів одружився на доньці короля Калмана. Він, опираючись на допомогу шурина, угорського короля Ішт­ва­на II, успішно об’єднав галицькі землі. Пізніше, під час правління Гейзи II, знову конфліктував з угорцями. Згід­но з то­гочасними літописами, це призвело до його смерті, ад­же він дав фальшиву клятву на хресті угорського ко­роля Свя­того Іштвана. Від шлюбу Володимирка та угорської княгині народився галицький князь Ярослав (Осмомисл). Гейза ІІ, щоб примирити київську великокнязівську сім’ю та не допустити підтримки Бориса, який претендував на престол, в 1146 році одружився на Євфрозінії, доньці великого князя Мстислава, двоюрідній молодшій сестрі Євфемії. Євфрозинія стала другою після Анас­та­сії найбільш видатною королевою Угорщини київського походження. Вона народилася біля 1130 року, була донькою київського великого князя Мстислава Великого (1076-1132 рр.) та шведської княгині Хрис­ти­ни. Від шлю­бу, укладеного з угорським королем Гейзою ІІ, на­ро­ди­лися королі Ішітван ІІІ та Бейла ІІІ і герцог Гейза. Угорсь­кий король став шурином молодшого двоюрідного брата візантійського цісаря та грузинського царя. Амбіціозна королева Євфрозинія відіграла значну роль в укладенні союзу між угорським королем та Анд­ро­ніком Комнином, спрямованого проти візантійсь­кого цісаря Мануїла. Коли цісар не зумів поставити на ко­ліна Угорщину, намагався уклас­ти з нею договір. Праг­­­нучи віддячити Мануїлу за визнання королівства, Іштван ІІІ за порадою матері та естергомського архієпископа Лукача погодився з тим, щоб його мо­лодший брат, герцог Дал­матії та Хорватії Бейла пе­реїхав до Конс­тан­ти­нополя як зять та наступник цісаря. У Вїзантії герцога Бейлу ох­рес­тили під іменем Алек­сія і присвоїли звання деспота. У цісаря незабаром народився син, тому він позбавив Бейлу права на престол і за­мість доньки видав за нього свою шуринку Агнессу Ща­тіл­лон в особі високоосвіченого Бейли Візантійська імперія втратила надзвичайно талановитого діяча, який ставши цісарем, міг би пе­реш­ко­дити розпаду держави. У 1172 році Іштван III помер, не залишивши нащадків. Отже, право на угорський престол мав Бейла, Але ні його мати, ні архієпископ Лукач не хотіли цього. Кан­ди­да­том на посаду короля вони висунули Гейзу. Бейла повернувся в Угорщину, користуючись підтримкою угорських аристократів та візантійських військ. Архі­єпис­коп Лукач не хотів його коронувати. За вказівкою папи Олександра ІІІ цей ри­туал виконав калочайський архієпископ (про дипломатичну інтуїцію короля свідчила ви­дана ним грамота, в якій він заявив, що право коронуван­ня і надалі залишається за естергомським архієпископом). Брата та матір, які на­ма­галися підняти проти нього повстання, він утримував під вартою, в належних їх сану умовах. Та коли вони знову почали організовувати бунт, Євфрозінію ув’язнив у баранчський монастир василіан. Вона померла в 1175 році. Наступний і останній зв’язок з династіями Київської Ру­­сі припадає на період панування угорського короля Бей­­­ли IV, він був започаткований між угорським королем та чернігівською і галицькою гілками династії Рю­ри­ко­­вичів. Чернігівська гілка бере свій початок від Олега, внука Ярослава Мудрого. Його нащадком у п’ятому поколінні був новгородський, галицький та луцький князь Рос­тис­лав, який у 1244 році одружився з Анною, донькою короля Бейли IV. Після нашестя татар тесть хотів повернути Ростислава на галицький престол, але він у 1245 році під Ярославом зазнав поразки. Тоді Бейла IV у 1245-1251 роках призначив його березьким та земплінським ішпаном (управляючим жупою), а в 1251 році присвоїв йому звання бана Боснії. Адміністративно Рос­тис­лаву були під­порядковані всі землі, розташовані за рікою Сава. З його іменем пов’язана організація ку­чівсь­кого, шовшського та озорівського банств. Від шлюбу, ук­ладеного з Анною, на­ро­дилося кілька дітей: Мігаль став правителем Бос­нійсь­кого, Бейла – Ма­човсь­кого банства та князем Штирії, Ку­ні­гунда – дружиною чеського короля Оттокара II, Агрип­пі­на – дружиною польського князя Лешка, Мар­гарита – монашкою. Княгиня Анна залишила своє ім’я в угорській історії. У 1270 році після смерті Бейли IV, прихопивши з собою скарбницю короля, вона поїхала у Прагу до свого зятя. Оттокар II навіть після тривалих пе­реговорів не по­вер­нув країні королівську скарбницю, в тому числі й цілий ряд історичних реліквій, зокрема, меч Святого Іштвана. Бейла IV, намагаючись зміцнити галицькі зв’язки та охорону кордонів країни, видав заміж доньку Конс­тан­цію за Лева, сина галицького князя Данила. Поки Данило жив, союз між двома державами залишався міцним, але його син кілька разів укладав договори з татарами, більше того, забезпечив допоміжні військові сили для їх походів на Польщу. Галицькі князі, завдяки своїм шлюбним зв’язкам, пред’явили право на князівський престол Литви. Син Данила Шварн одружився з донькою литовського князя Мінгвода. Його шу­рин Вой­сельк у 1264 році поступився йому престолом ли­товсь­кого князівства. Другий син Данила Роман одружився з княгинею Гертрудою Бабенберг і, таким чином, став претендентом на престол австрійського князя. Але він зазнав поразки від чеського короля Оттокара II і вернувся в Галич. Сина Лева та Констанції Юрія після вимирання династії Арпадів угорська аристократія висунула претендентом на престол, але його війська зазнали поразки від Кароля Роберта. В 1301 році зі смертю короля Ендре ІІІ династія Ар­па­дів припинила своє існування. Галицька гілка династії Рюриковичів вимерла в 1304, остання, московська, – у 1598 році.

Марта Фонт (Печ, Угорщина)