вівторок, 26 вересня 2017 рокуmagyar nyelvRSS

Українське Різдво в Будапешті

08.01.2008, Василь Плоскіна.

8 січня в Центрі української культури наші краяни святкували Різдво 2008 року Христового. Оскільки день припав на вівторок, а не на кінець тижня, зібралися далеко не всі запрошені гості. Тим більш родинною була атмосфера серед присутніх, тим паче, що багато хто з господинь завітав у Товариство не з порожніми руками, а з якоюсь смачною домашньою стравою, яку українці зазвичай готують о цій порі року. На столі з'явилася українська кутя, холодець, м'ясні страви, тістечка, напої...

Але перед різдвяною вечерою гостям віншували всіляких гараздів, миру і любові в родинах Ярослава Хортяні та Посол України Дмитро Ткач. До них приєдналися також найменші учні української Недільної школи - співали колядок та розказували віршики. А згодом і зал почав їм підспівувати та аплодувати в такт.

Однак присутні у вівторок не тільки посміхалися, але й сумували. Гостям нагадали, що в ці дні виповнюється 70 років з дня народження геніального українського поета, правозахисника і в'язня сумління Василя Стуса. Багато хто з сучасників називає деякі його поетичні рими пророчими щодо України.

Пророкам завжди жилося важко на рідній землі, а особливо тим, які торували власні стежки, що ведуть до Правди, високого духу і любови. Можливо, так ставалося тому, що провидці мали в собі мужність до кінця зректися неправдивих ідей, якими захоплювалися їх сучасники. Вони кожним своїм закликом руйнували серед пересічних людей звичні їм поняття, казали незручні для багатьох істини і кликали суспільство до змін. Звідси і вороже ставлення до них, інстинктивний захист людської стабільності, хибних кумирів. Коли людство знищувало своїх пророків, воно завжди скочувалося до моральної прірви.

Ніякого непоясненого магічного феномену Василя Стуса немає - він є стражденною натурою, в котрої вистачило духу, можливо, найближче підійти до розуміння загальнолюдських і вселенських істин. А з брудною душею до них наблизитися жодним чином не випадає, хоч як би хто не коцюбився... Вже легше, либонь, видряпатися на круту гору в дику ожеледь і не скотитися вниз сторчголов безпорадним клубком. Це можуть зробити з-поміж нас хіба лічені одиниці. Але і ціну вони кладуть на олтар Правди дуже високу, жертвуючи своєю молодістю, людським щастям, зазнаючи ганебних принижень від людей, у тому числі й близьких, і навіть віддаючи в офіру саме життя. Хтось називає це подвигом духу, дехто з учорашніх захисників "світлої" комуністичної ідеї іронізує, мовляв, йдеться про звичайне божевілля...

До Стуса через це не можна підходити зі звичними мірками благоденствуючого обивателя. Стус - це завжди глибока духовна емоція, він - побратим велетню Прометею, що несе людям вогонь правди і любові. Стус в українській і світовій культурі і поезії - це надовго! Якби серед людей не було таких праведників, наша українська земля, певно, просіла б до самих вулканічних надр від людського обману, егоїзму і байдужості... А так ще, бачте, якось носить на своїх плечах цей непевний людський світ. Питання, втім, доки?.. Поки він нарешті не схаменеться, і не візьметься за розум?.. Хтозна, хтозна... Відповіді на такі риторичні запитання часом можна знайти в цього поета, якщо дуже сильно постаратися душевно і морально.

Гостям різдвяного вечора пощастило почути кілька поезій Василя Стуса. Пані Ярослава Хортяні висловила надію, що ми обов'язково ще до них повернемося.

Після поетичних рим Василя Стуса легше лягала на душу молитва "Отче наш". Її читав земляк поета, такий же учорашній мешканець українських степових обширів з легендарного козацького краю, а нині голова українського самоврядування в Комаромі Юрко Кравченко. І хилилися голови в задумі, і відлітали геть марнотні думки, бо сум і радість в нашому житті тісно переплелися, а без них, як відомо, годі пізнати повноту буття...

І тільки після цього почалася дружня святкова гостина, сказати б, вечеря однодумців.


Христос народився! 

Славімо його!