вівторок, 21 листопада 2017 рокуmagyar nyelvRSS

ХІІ-й табір відпочинку української молоді на Балатоні

14.08.2008, Василь Плоскіна.

Цього року відбувся дванадцятий за рахунком мовний табір української молоді. На цей раз його організували в містечку Вонярцвашгедь (Vonyarcvashegy) на південному узбережі озера Балатон, неподалік відомого курорту Кесгей. Переважна кількість таборовиків приїхали з угорських міст Ніредьгази, Будапешта, Варпалоти, Кулчу, Сеґеда, Мішкольця. Водночас на Балатоні відпочивала і група дітей з України, у тому числі з Києва, Ужгорода та Луцька. Тиждень минув у змістовних і цікавих розважальних програмах. А кошти на цей захід надійшли з міністерства освіти й культури Угорської Республіки, згідно з заявою-проектом Товариства української культури в Угорщині.

Вихователі табору спробували зробити все, щоб діти і юнацтво якомога більше спілкувалися рідною бесідою і не лише під час мовних занять чи уроків з історії України та народознавства. Дуже у великій пригоді нам усім, згадує комендант мовного табору пані Ярослава Хортяні, стали вправи з прикладного мистецтва, або ще як їх називають по-іншому рукоділля. Великою вдачею було те, що до українських ровесників в Угорщині приїхали їхні однолітки з Волині у супроводі вчительки луцької студії прикладних мистецтв п. Тетяною М’ялковською. Вона починала заняття з невеликих розповідей українською мовою про те, як з’явилися прикраси, для чого люди сушили на селі сіно, чому в Україні з великою пошаною з давніх-давен люди ставилися до хліба та багато інших цікавих оповідок. Оскільки наприкінці липня і на початку серпня в Задунав’ї не бракувало дощу і короткочасних злив, приїзд волинян був вельми своєчасним, пригадують вихователі Недільної школи ТУКУ.

Чим саме займалися діти на цих уроках? Розповідає пані Ярослава Хортяні:

Наші гості люб’язно вчили охочих виготовляти простенькі речі, які колись широко використовувалися в Україні селянськими дітьми як іграшки чи для побутових потреб у хаті чи на обійсті. А основним матеріалом служила підручна сировина – ганчірки, солома, сіно, тісто з борошна, звичайна кухонна сіль, трава – так звана травомотанка тощо. Діти досить вдало робили ляльки, немудрящі дівочі прикраси. Пані Тетяна підказувала їм, як це потрібно починати, обробляти і довершувати, а учні уважно спостерігали за її діями і намагалися повторювати. Усім було дуже цікаво й весело, і – головне – діти з Угорщини мимоволі вчилися багатьом українським словам і професійним виразам. Все це дуже збагатило їхню лексику і, на додачу, у дітей з’явилися нові корисні навички.

Ярослава Хортяні також додала, що з самого першого дня організації молодіжного табору вихователі й наставниці повернули справу до згуртування дітей, водночас прищеплюючи їм думку про те, що кожна дитина тут залишається творчою особистістю, до якої старші ставляться з відповідальністю, повагою і любов’ю. Отож, за її словами, молодші намагалися прислухатися до слів дорослих, а ті, наразі, проявляли відповідну турботу до меншеньких на пляжі під час купання, на прогулянках і навіть на танцмайданчику під час дискотеки, коли кругом було повно незнайомої молоді.

За усталеною традицією після загального знайомства українських таборовиків розселяли по сім’ях, чи то пак по родинах, де превалювали в основному однолітки на чолі зі старшими хлопцями чи дівчатами. Цього разу було сформовано три такі групи, які кожна окрема, але спільними зусиллями кожного юного члена родини, отримали завдання підготувати до кінця відпочинку на Балатоні концертну програму з елементами театральної аматорської вистави. Дітям, зокрема, запропонували попрацювати над деякими народно-звичаєвими та історичними сюжетами.

Найдоступнішою формою у таких випадках зазвичай є форма жартівливих пародій, однаково добре зрозуміла як малим акторам, так і публіці. До речі, ці дві групи часто-густо мінялися місцями, тому особливих проблем у сприйнятті окремих комедійних виступів майже нів кого не виникало, розказала Я.Хортяні.

Отож діти з гумором копіювали сучасну політичну еліту. Інша самодіяльна трупа інсценувала (звісно, у дитячій інтерпретації) звичай залицяння хлопця до дівчини. А були й аматори, котрі обрали сценічною темою українське весілля. Цікаво, що костюми і декорації діти добирали самі, без жодної допомоги дорослих. Вирішували непрості сценічні завдання переважно завдяки багатій уяві і за допомогою підручних засобів, по суті, з нічого, і публіка все одно реготала, з повагою і здивуванням щодо такої похвальної креативної діяльності української молоді розповідала пані Ярослава. «Все це свідчить про те, які талановиті наші діти, - продовжила вона, - адже дитина навіть з шести рочків, не кажучи про вже великих дітей, інтенсивно працювали над своїми виступами, маючи на увазі написання сценарію, виготовлення костюмів, підбір музичного супроводу... Цю давню традицію в нашому таборі, тобто традицію самостійності від допомоги дорослих вони наслідують вельми добре.»

Щодня в таборі відбувалися заняття з української мови та літератури а так само історії та народознавства. Активно проходили репетиції танцювального молодіжного колективу «Веселка» за участю багатьох охочих. Саме в ці дні почали формувати нову групу з менших учасників віком від семи до дванадцяти літ, яка розглядається хореографічним керівником ансамблю Іваном Пастеляком з Ужгорода як своєрідний резерв для існуючого молодіжного складу, бо ж роки, як відомо, не пливуть, а летять: танцюристи міняються, тому без талановитої творчої зміни «Веселці» аж ніяк не обійтися, переконані сьогодні в Товаристві української культури Угорщини.

Безумовною складовою умовою мовного табору української молоді в плані культурного виховання є започаткування співів на рідній мові. Причому, як зауважила Я.Хортяні, нерідко добираються справжні народні шедеври, яких нині і в Україні не завжди почуєш. Діти розучують ці пісні і залюбки виконують, може, ще й дорослих навчать у себе на батьківщині, посміхаються комендант табору і разом з тим громадська вчителька співів пані Ярослава та вихователька Орина Мудринець.

А й справді, запитаймо себе: чи часто ми чуємо нині «Як би мені сивий кінь...», чи наприклад «А я все дивлюся, де моя Маруся»? Либонь, і не кожен з нас здогадується про те, що взагалі існують ці прекрасні пісенні речі, незаслужено призабуті через навалу поп-шлягерів і неповагу до культурної спадщини власного народу...

Не оминали таборовики й занять спортом та купання. Дорослі помітили, що після насиченої програми дня, де поважні заняття чергувалися з розважальними, діти все одно не поспішали розходитися по своїх кімнатах, тому що їм було про що поспілкуватися між собою.

Ярослава Хортяні сказала: «Найбільше тішить нас те, що наші діти з Угорщини розмовляли між собою і зі своїми ровесниками з України саме українською мовою. Це є головний, так би мовити ідейний сенс нашого табору, як і те, що діти здружилися між собою, мають нових приятелів, друзів. Мені здається, наша молодь, крім цього, отримала також ширшу уяву про наші національні традиції, музику, спосіб життя, працю і відпочинок українців. Там є багато чому повчитися для них. Ми помітили, що діти були дуже задоволені, хоча з іншого боку для вихователів це була серйозна праця з багатьма надурочними годинами й віддачею душевної енергії. Але ми не скаржимося, бо докладені зусилля вартують того. Хочу особливо наголосити, що упродовж дванадцяти років організації таких молодіжних таборів особисто я бачу, як благотоворно впливають такі вправи на свідомість українських дітей Угорщини, причому навіть на тих, які не ходять у Недільну школу Товариства і, можливо, активно не розмовляють українською мовою. Зараз вони всі, як один, гарно заговорили рідною бесідою, до вихователів зверталися українською, у тому числі спілкуючись між собою. Це для нас дуже важливо. Можна говорити про те, що ми, як вчителі, досягли своєї основної мети під час роботи в молодіжному таборі.»

Пані Ярослава висловила подяку вихователям Вікторії Штефуці, яка вже неодноразово працювала з дітьми в українському таборі, Роману Рішку, Ніколетті Хортяні. Вони мають великий досвід спілкування і наставництва. Теплі слова пролунали також і на адресу О.Мудринець та Т.М’ялковської.

Широко відзначалися на Балатоні і дні народження окремих таборовиків. Діти не йшли до крамниці купляти для іменинників подарунки, а виготовляли їх своїми руками. Спеціальну грамоту за відмінні знання української історії отримала цього літа Ґабріелла Госсу з Ніредьгази.