субота, 18 листопада 2017 рокуmagyar nyelvRSS

У вихорі танцю

15.05.2005, Людмила Слюзко.

За чотири роки, відколи Іван Пастеляк (заслужений працівник культури України, хореограф, людина, відома в себе на Батьківщині і за кордоном) працює з нашим молодіжним танцювальним колективом "Веселка", ми всі, хто з ним спілкується тут, в Будапешті, стали для нього справжніми друзями. Мова не тільки про вдячність за ту велику справу, яку він зробив для ТУКУ, створивши танцколектив і поставивши чудові танці з нашими дітьми, справа в ньому самому. Це людина, яка є для нас втіленням найкращих рис українця - людяності, скромності, щирості, доброзичливості, готовності прийти на допомогу в будь-якій справі. Ця шанована людина може залюбки по-простому відремонтувати щось в нашому приміщенні, вислухати наші скарги і допомогти, чим може. Немає жодного сумніву, що він зумів стати необхідним не тільки для нас, а й для безлічі людей, нам його не вистачає, коли він довго не приїздить.

Тому звістка про те, що в "нашого Івана" (так ми його називаємо поміж себе) 55-річний ювілей, надихнула нас на поїздку в Ужгород, щоб відсвяткувати цю дату разом з ним.

Й ось ми вже сидимо в автобусі, який прямує в Закарпаття. Ми, це ансамбль "Веселка" з вихованцями пана Івана, та кілька представників української меншини в Угорщині на чолі з Ярославою Хартяні.

Приїхали на Ужгородщину, поселившись у мотелі "Турянська долина", де для нас пан Іван люб'язно замовив номери. Внутрішні приміщення мотелю приємно вразили вишуканим інтер'єром і чистотою, а обслуга - європейським сервісом. Будівля знаходиться в мальовничому місці і нам надовго запам'ятаються чудові довколишні краєвиди. Гори, ліс, річка милували око казковою красою, ми неначе потрапили в якусь казку. Таку красу мені особисто доводилось бачити хіба лише з вікна потягу "Ужгород-Київ".

Відпочивши трохи з дороги й пообідавши смачними українськими стравами, їдемо до рідного Йванового села - Сімер. Біля школи побачили зведену сцену. Здогадалися, що наступного дня тут відбуватиметься вшанування ювіляра та концерт його вихованців. А сьогодні наші діти мали тут репетицію. До речі, ювіляр займався з ними до глибокої ночі. Ми ж милувалися прекрасно-казковими краєвидами цього гірського поселення, де 55 років тому народився Іван Пастеляк - гідний син рідної землі і мистецький достойник!

Наступного дня святкували ювілей. До села Сімер з'їхалось і зійшлось повно народу, все більше односельці, друзі та знайомі Івана Пастеляка з різних куточків України. Про односельців хочеться сказати окремо, вони виявилися надзвичайно доброзичливими й гостинними. Ми бачили довкола себе святково одягнених людей з радісними обличчями. Було видно, що ця подія для них - справжнє свято, що вони пишаються своїм земляком. Особливо вражали діти - такі гарні, такі ошатні, чепурні, як квіточки в Сімерській долині.

Почалася урочиста частина. Один за одним виходили на сцену вітати Івана з ювілеєм промовці. Ми щиро тішилися з того, якою любов'ю та повагою оточений Іван у себе вдома і не тільки. Вітати його приїхали всі, з ким він колись навіть давно працював. Люди з вдячністю розповідали про його заслуги, захоплювались мистецьким талантом. А наш винуватець торжества тільки скромно посміхався, ніби й не про нього йшла мова. Люди йшли на сцену нескінченними потоком, що не мав кінця-краю. Поруч ювіляра виросла ціла гора квітів.

Від нашої української громади в Угорщині слово взяла Ярослава Хартяні. Вітаючи Івана зі святом, вона говорила теплі слова вдячності. Ми висловили свою солідарність гучними оплесками.

Опісля розпочався дуже гарний концерт. Виступали колективи вихованців Івана, серед яких була "Турянська долина", хореографічний відділ Ужгородського мистецького коледжу та гурт "Ритми молодості". За ними на сцену вийшла наша "Веселка". Молоді танцюристки виступили з прем'єрним танком "Хоровод". Для нас він став приємною несподіванкою, адже наші діти демонстрували його вперше. Вони гарно відтанцювали свій традиційний репертуар і не осоромили свого керівника. Глядачі прийняли їх теплими гучними оплесками.

Після концерту нас запросили на прийняття. Навіть тут Іван зумів показати нам, за яких дорогих гостей нас має. Адже всі страви, приготовані дбайливими руками дружини Івана Ібої, були надзвичайно смачними. Їх готували з великою любов'ю до гостей.

На жаль, все хороше швидко минає. Закінчилася наша подорож на Закарпаття. Ми прощалися з людьми, з цим чудовим краєм і вирушили до Будапешта.

Усю дорогу згадували гостинних господарів, природу Закарпаття.

Хай живе й буяє ця прекрасна сторона нашої рідної землі, нехай будуть здоровими й щасливими її люди. Нехай виростають у радості їхні чудові діти, щоб стати справжніми господарями своєї чудесної землі!