середа, 29 березня 2017 рокуmagyar nyelvRSS

На святі угорських самоврядувань

01.10.2005, Наш кор..

1 жовтня українці ІХ району Будапешта куховарили на святі з нагоди 15-ї річниці створення самоврядних органів Угорщини. Захід відбувався на великій відкритій території Центру з підготовки пожежників у Ференцвароші.

Вже з самого ранку на просторому майдані за Центром напнули багато синіх та білих шатер, перед якими незабаром закурилися димки вогнищ. Над багаттям встановили на триногах здоровенні підвісні казани для приготування гарячих страв у похідних умовах. Поруч були розкладені столи під різноманітні наїдки. Внизу стояли лавиці, щоб можна присісти гостям. Біля багатьох шатер спорудили стенди-щити з фотографіями, малюнками, книжками і газетами, в яких було відбито життя того чи того району або області.

Нашим кашоварам трохи не поталанило з реманентом. Проблема була в тому, що їм помилково виділили не зовсім справну газову горілку. А на слабенькому вогні як же зготуєш наваристий і смачний український борщ? Наша головна куховарка пані Людмила Слюзко була дуже розстроєна. Прикро враженою виглядала і Ярослава Хартяні.

Що вже тільки не робили з тією горезвісною газовою горілкою майстри! Підкручували вогонь, клали її на різні високі підставки, щоб вогонь доходив до дна казана. Але все марно. Борщ у ньому тільки-тільки збирався закипати замість того, щоб справно булькати. Клопіт, та й годі!

Виходу іншого не мали – помінялися газовими пристроями з сусідами. І справа одразу залагодилася. Поки біля нашого шатра численні гості куштували традиційні українські страви – вареники, голубці, фаршировану рибу ( її приготувала пані Наталя Ваш), наш борщ, як то кажуть, в акурат дійшов на вогні. Угорцям він дуже сподобався. Смакували його і старі, й молоді. Від багатьох тільки й було чути, мовляв, яка то смакота в українців “вареньікі” і “боршч”!..

Либонь, пані Людмилі було приємно почути таку високу оцінку своєї роботи. Як це часто трапляється у таких випадках, пані Слюзко радили закладати овочі і м’ясо і так, й інак (звісно, кожна українська господиня варить борщ на свій смак, і це природньо, адже й в Угорщині ви не знайдете двох однаковісіньких рецептів гуляшу чи галаслею), і все ж пані Люда зробила все по-своєму, і борщ вдався на славу! Хоч і кажуть українці, що гуртом і батька легше бити, але все ж таки борщі на ватрі хазяйкам краще готувати нарізно. От така, здавалося б, дрібна деталь: має значення навіть те, як ви нарізаєте капусту. Якщо дуже дрібненько пошинкуєте, вона може розлізтися вам на гáмуз. У великий казан, отже, доцільно нарізати капусту грубше, радить пані Людмила. Та й не дивно, адже в її куховарській практиці це вже не перший казан. І гості завжди ґрунтовно “підчищають” його, як, власне, і вареники.

Один трохи підстаркуватий вже їдець, який видавав із себе геть моложавого парубка, виявив бажання хоч зараз взяти шлюб з українкою, тому що ні одна угорка, як він сказав, не вміє варити борщ. Присутні добре оцінили гумор потенційного “жениха”, але найкраще це, очевидно, зробила б його рідна дружина, якби стояла поруч. Щоправда, наші господині передбачливо заховали подалі від гріха качалку для тіста – цей улюблений міжнародний інструмент “виховання” невірних чоловіків у руках розлючених дружин.

Ось так весело й водночас не без ранкових прикрощів з газовою горілкою “відвареникували” й “відборщували” наші українки на святі угорських меншин і в темпі подалися готуватись до наступного заходу – Днів Ференцвароша.