пятниця, 22 вересня 2017 рокуmagyar nyelvRSS

Вечір присвячений Дню Українського Козацтва

15.10.2004, Василь Плоскіна.

15 жовтня ми вже втретє мали добру нагоду подивитися музично-драматичну виставу "Наталка Полтавка" у виконанні акторів самодіяльного театру органу самоврядування українців ІІ району Будапешта. Перегляд безсмертного сценічного твору українського письменника Івана Котляревського, якому в поточному році виповнюється 235 літ з дня народження, було присвячено до Дня українського козацтва.

Вже майже два століття "Наталка Полтавка" не втрачає популярності серед українського глядача. Ще більшому її успіхові сприяла одноіменна опера, написана видатним українським композитором Миколою Лисенком. Арії Наталки Полтавки, її нареченого Петра вже давно стали народними. Більшого визнання авторам годі було й сподіватися Не випадково ці два твори по праву називають золотою класикою українського мистецтва.

Упродовж останнього року виставу "Наталка Полтавка" вже тричі бачив український та угорський глядач у Будапешті. Прем'єрний показ відбувся у Будинку культури ІІ району столиці. А ще виставу було зіграно на фестивалі театрів нацменшин Угорщини. І щоразу українську "Наталку Полтавку" щиро і тепло сприймали угорські глядачі не дивлячись на те, що виконувалася вона мовою оригіналу.

15 жовтня у Будинку культури на пл. Марцибані, 5 ІІ району столиці знову зібралося чимало глядачів на перегляд "Наталки Полтавки". Зі святом українського козацтва присутніх поздоровила голова місцевого органу самоврядування українців Крістінавароша Олександра Корманьош. Серед інших почесних гостей вона, зокрема, привітала керівників та членів Державного самоврядування українців Угорщини, Будапешта і голів українських самоврядних осередків у м. Ваці та Комаромі. Пані Олександра адресувала теплий уклін і представникам інших нацменшин ІІ району. Від українського посольства захід відвідав радник з питань культури й науки Микола Держалюк. У залі були також присутні українські журналісти.

Відтак на сцені опустилася завіса й незабаром софіти висвітлили гарний сільський пейзаж південної України, картинно відтворений художником Олександром Гембіком. На сцені з'явилась головна героїня Наталка Полтавка у сценічному виконанні викладачки кафедри української мови й літератури ЕЛТЕ Оксани ....... Головна героїня вже кілька років чекає на свого судженого Петра і відмовляє іншим прохачам її руки й серця. Тяжко їй опиратися докорам матері-вдови Терпелихи, важко зносити злидні. Свої сумні почуття вона виливає в пісню-арію. Незабаром біля неї, як кажуть, звідки не візьмись постає один із її небідних

залицяльників Возний ( його роль грає підприємець Анатолій Музичук). Дія починається.

Глядачі з інтересом спостерігають за розвитком подій. На сцені з'являється виборний Макогоненко ( актор Валерій Усов) напідпитку. На прохання Возного він береться владнати заручини підстаркуватого але заможного парубка Возного з Наталкою. Не довго вагаючись, він прямує до садиби старої Терпелихи, щоб поговорити про шлюбну оборудку з матір'ю Наталки. Думка останньої при цьому важить найменше. У свій час перед глядачами з'являються й інші герої вистави - годованець Петро, юний Микола. Актори-аматори вправно, де з гумором, а де й із жалісливою сльозою розкручують сюжет вистави. Все відбувається ніби й не на сцені. Всі репліки подаються живо, емоційно, переконливо. Артистам вдалося відтворити правдиві для початку ХІХ ст. побутові звичаї Полтавщини, донісши до глядача іскрометний гумор і точно розкриваючи характери персонажів старосвітської п'єси Івана Котляревського. Перегляд вистави не раз переривався оплесками залу, що лунали як заслужене визнання тривалої і копіткої роботи колективу самодіяльного театру.

Річ у тім, що аматорський труд - він тільки на перший погляд видається легким, безпроблемним. Насправді ж закулісні моменти роботи над виставою, коли людям хронічно не вистачає на власні потреби вільного часу після роботи й відпочинку, вимагають від акторів багато жертовного терпіння, наполегливості й нервових клітин, котрі як відомо не відновлюються. Але все це, зрештою, відходить на задній план буденності, коли до храму Мельпомени за святом приходить глядач. Він перебуває в очікуванні театрального дійства а, може, девчому й казкового дива. Звідки в акторів у цей час і беруться нові сили, натхнення. В такі хвилини їм хочеться грати свої ролі якнайкраще, щоб ці сценічні образи не забулися, не стерлися в пам'яті глядача.

Бо театр, бодай і аматорський, це не просто якесь дозвілля з нагоди. Ми знайомимося з певним способом мислення людей, постановкою важливих питань життя і смерти, бачимо й чуємо сміх, поєднаний з сумом. Театр - це і наш культурний рівень і водночас наївне очікування дива. Всі ми сподіваємось чогось доброго в своєму житті, а через емоції, викликані акторською грою, глядач, трапляється, нерідко переоцінює власне життя, розставляє акценти на важливому й струшує геть нікчемні якісь проблеми, що досі нібито затуляли йому весь світ. Він оцінює свою життєву дорогу зовсім по-іншому - вже з запасом позитивної енергії не дивлячись на фінал сюжету. У драмах і трагедіях античних грецьких авторів тодішня публіка переживала справжній душевний катарсис, тобто очищення. Театр, незалежно від того, хто в ньому грає - аматори або професіонали, завжди зберігатиме якусь магнетичну силу. Театр - це не лише авторський погляд на життя збоку через збільшувальну лупу мистецтва, це погляд людини, того ж глядача, у свій внутрішній світ, душу. У виставах старовинних майстрів української драми завжди є прихована мораль, до якої треба дійти, приклавши певних розумових і душевних зусиль. Тому українці віддавна люблять театр і залюбки демонструють своє високе театральне мистецтво світові. А любов до театру нерідко виникає саме в школі, народних студіях або таких от як зараз у нас аматорських театрах, як у ІІ районі Будапешта.

Віримо й маємо тверде переконання, що почин дорослих продовжить і наша українська молодь. Їй, безперечно, цікаво буде спробувати для себе щось нове для себе, незвичне і глибоке за змістом і нове по формі. Допомогти їй у цьому береться актор Валерій Усов, якого, до речі, після вистави "Наталка Полтавка" щиро привітали з днем народження. Усім учасникам вистави а також членам танцювального ансамблю "Веселка" подякувала публічно Ярослава Хартяні. Вона побажала митцям плідної роботи, нових успіхів і прихильності грацій мистецтва.

Свято українського козацтва завершилось дружнім прийняттям.