понеділок, 20 листопада 2017 рокуmagyar nyelvRSS

Зустріч з Віталієм Кличко

09.07.2003, Наш кор..

Знаменитий угорський боксер Іштван Ковач (Ко-ко) в своєму ресторані "Бокс утца"(Вулиця боксерів) дав банкет в честь свядкування першої річниці відкриття ресторану.

На цьому банкеті почесним гостем був знаменитий український боксер Віталій Кличко.

Державне Самоврядування Українців Угорщини преставляли Ярослава Хортяні, Лізавета Ладані та Юрко Кравченко. 

Ексклюзивне інтерв’ю знаменитого українського боксера журналу “Громада” 

 Відомий український боксер Віталій Кличко, який нещодавно брав участь у пам’ятному поєдинку з чемпіоном світу серед професіоналів Ленноксом Льюїсом у США, перебуваючи у приватній поїздці в Угорщині 9 липня, зустрівся з представниками української меншини в цій країні.

Віталія Кличка запросив до себе в гості його колишній німецький одноклубник, чемпіон світу серед професіоналів у легкій категорії, а нині бізнесмен Іштван Ковач. Зустріч організували в будапештському ресторані “Бокс утса” ( вулиця боксу). Цей розважальний заклад є власністю іменитого угорського спортсмена. Вхідний квиток для бажаючих потрапити на зустріч з українцем Віталієм Кличком коштував приблизно 15 тисяч форинтів, або більше 60 доларів США.

І все ж кілька щирих вболівальників боксу з-поміж тутешніх українців не пошкодували грошей, аби потрапити на цю зустріч. Більше того, навіть поспілкуватися з Віталієм упродовж 30 хвилин, не дивлячись на те, що буквально кожна мить перебування відомого земляка обходилась організаторам поїздки Кличка-старшого в сотні, якщо не в тисячі доларів.

 – Перше запитання в мене таке…

– …коли я буду розмовляти рідною мовою? 

– О, саме так, коли?

– Для того, щоб вивчити рідну мову, треба спілкуватися. Але нема з ким. Веду розмову з німцями, американцями… 

– Я знаю, Ви добре розмовляєте німецькою мовою, англійською… 

– Так, я спілкуюся цими мовами, проте українською менше. Справа в тому, що я свідомо не хочу нівечити такої прекрасної мови. Волів би розмовляти добре, але для цього потрібна багата мовна практика. На жаль, я дуже тривалий час прожив за кордоном. Але коли моя спортивна кар’єра завершиться, я займуся з репетитором і намагатимусь чимбільше бувати в українському оточенні. І тоді сподіваюся розмовляти щирою українською мовою і розповідати про своє життя. 

– Звідки походять Ваші батьки? 

– Вони походять з міста Сміли Черкаської області. Але вже я народився в Киргизії, мій брат Володимир – в Казахстані. Всією родиною ми жили в Росії, Прибалтиці, Чехословаччині, тобто наші батьки часто переїжджали з місця на місце. Чому я ще не розмовляю рідною мовою?.. Річ у тім, що в школах, де ми з братом навчалися, не викладали української мови. Тому мимоволі довелося вивчати російську. Додому, в Україну, я приїхав вже 16-літнім юнаком і розпочав свою спортивну кар’єру. Так склалося, що спілкування у мене відбувалося переважно на російській мові. 

– Скажіть, будь ласка, а Ваші батьки розмовляють українською мовою? 

– Батько вільно спілкується, мати також, а сини виросли в російськомовному середовищі, і через це знання рідної мови у нас є поки що пасивними. 

– Що Ви особисто відчуваєте перед початком своїх боксерських матчів, коли Вам доводиться бачити в залі українські прапори і нашу національну символіку? Наприклад, для моїх земляків в Угорщині та й, думаю, для всіх українців у світі є винятково почесно бачити як піднімається на спортивній арені наш український прапор і бачити спортсменів з України. 

– Ви знаєте, наскільки буває приємно відчувати підтримку земляків, коли ти боксуєш десь в далекій Північній Америці за десятки тисяч кілометрів від України і коли ти бачиш зал в жовто-блакитних кольорах. Це відчуття пояснити словами дуже тяжко. Звичайно, у такі хвилини мене переповнюють емоції безмежної радості, я відчуваю гордість і водночас чималу відповідальність, оскільки весь світ дивиться на тебе і дуже багато людей чекають від тебе перемоги, особливо співвітчизники-українці. Адже ж я теж є громадянином України. Це, повторюю, величезна відповідальність. Ми з братом сподіваємось, що в наших спортивних виступах, у громадській роботі, яку проводимо останнім часом, в будь-яких публічних програмах будемо підтримувати високий імідж України і ні в якому разі не допустимо, аби добре ім’я нашої держави було представлено з негативного боку.

 – Гадаю, що упродовж 12 років незалежності України Ви з Володимиром зробили дуже багато для того, аби про Україну довідалися за кордоном у позитивному світлі. Разом з тим, наскільки мені відомо, Ви активно займаєтеся доброчинною діяльністю – переказуєте кошти на зведення спортивних споруд і навіть православних храмів. Це вірно? 

– Справа в тому, що на будівництво солідної церкви, а тим більше собору, потрібні величезні фінансові кошти. Дійсно, ми заробляємо немалі суми, і частину грошей віддаємо на доброчинні цілі. Ми будуємо спортивні секції, інвестуємо гроші в школи, переказуємо кошти церквам. Колись у мене була мрія: десь через роки, коли я буду проходити разом із сином, як він підросте, по Михайлівській площі в Києві, я, можливо, скажу: “От бачиш отого золотокрилого архістратига Михаїла, що стоїть поміж двома куполами храму? Ми з твоїм рідним дядьком теж внесли свою лепту на відновлення духовних реліквій нашого народу”. Через те я глибоко переконаний, що без сьогоднішнього дня немає майбутнього. І тому ми прагнемо зробити все від нас залежне, аби завтрашній день для прийдешнього покоління українців був кращим, ніж для їхніх попередників. 

– Коли Ви були востаннє в Україні, Віталію? 

– Я сьогодні прилетів з Києва. 

– А як часто приїжджаєте додому? 

– Я буваю так часто, як тільки можу. Одразу по закінченні всіх поєдинків я лечу до Києва, тому що там у мене живуть батьки, родичі, у столиці поховані мої предки. Тому в якій державі я б не жив і не подорожував, батьківщиною для мене залишається Київ, і в мені народжується зовсім особливе почуття, коли приїжджаю в це найгарніше на світі місто…

 – От у Вас недавно відбулася зустріч з Ленноксом Льюїсом, яку ми дивилися разом з угорськими друзями. Це було вже майже на світанні за середньо-європейським часом, ми добряче переживали за Вас… Як Ви оцінюєте цей матч? 

 – Ні для кого не секрет, що Льюїс є одним із найсильніших атлетів у суперважкій категорії професійного боксу. Він уже багато років поспіль тримає пальму першості. Тому для мене випала велика честь боротися за титул чемпіона світу у двобої з англійцем і повернутися переможцем в Україну. Хочу сказати, що у мене є така мрія стати чемпіоном світу у своїй ваговій категорії. Я зробив усе можливе, вівши перед у цьому поєдинку, не дивлячись на отримані травми і поранення. Я був певен того, що все одно виграю цей матч, і все йшло до того. Але лікар зупинив двобій, хоча усі раунди я вигравав. Зараз можу сказати лише, що наш матч-реванш відбудеться 6 грудня поточного року, на якому я намагатимуся довести всім, що український спортсмен все-таки може змагатися з афробоксерами, які традиційно домінують на рингу, і щось таки зробити для перемоги. 

 Інтерв’ю провела Ярослава ХОРТЯНІ