понеділок, 20 листопада 2017 рокуmagyar nyelvRSS

"Шевченківські дні" в Будапешті

11.03.2002, Наш кор..

На початку березня в усьому світі українці й не лише українці вшановують пам’ять великого Кобзаря. В неділю, 10 березня 2002 року, в Будапешті також із глибокою повагою і вдячністю згадували видатного поета. На традиційний вечір, присвячений Тарасу Шевченку, зібралися члени Товариства української культури в Угорщині, представники Посольства України та місцеві українці. Вже одинадцятий раз проводиться в угорській столиці вечір пам’яті Шевченка. Поважні, святково вбрані люди зійшлися в старовинному будинку з гарним передпокоєм і величними сходами, що ведуть до актового залу зі сценою. Серед гостей, які завітали на свято, були не лише українці, а й угорські шанувальники поета, діячі культури і мистецтва, зокрема, генеральний консул Угорської Республіки в Ужгороді Золтан Сакач, історик Андраш Ужокі, голова Угорсько-українського товариства Петер Палош. В числі гостей ми раді були по­ба­чити нового голову Товариства угорсько-єгипетських зв’язків Юдит Юхас. Відкрила вечір Ярослава Хортяні, яка в зворушливому, теплому слові в пам’ять Кобзаря відзначила актуальність його поезії. З короткою, але змістовною про­мовою звернувся до присутніх заступник посла України в Угорщині Юрій Мушка. Він підкреслив, що Шевченко вже в минулому тисячолітті вірив у те, що українці збудують сім’ю вільну, нову. “І ось, пройшовши більш як столітній тернистий шлях, ми святкуємо вже 10-річчя незалежності України. Отож, час вшанувати Кобзаря, пом’янувши незлим, тихим словом!” 

 ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ ВЕЧІР В УГОРСЬКОМУ ДОМІ….

 Усміхненого Шевченка на портреті навряд чи знайдемо. За життя доля не дарувала поетові багато радості. Однак безсмертний Кобзар, споглядаючи з небесної височини, напевне, не зміг би стримати доброзичливої посмішки, спостерігаючи за нашим цьогорічним святом, присвяченим його пам’яті. Спершу – милуючись українським селом, що виникло на сцені за фантазією Олександра Гембіка, пізніше – від барвистого, галасливого велелюддя, яке сотворило сьогоднішнє покоління українців поміж декорацій, що сприймалися вже мало не за реальність. Зібралася тут уся наша українська парость різного віку – це про них колись мріяв Тарас, оплакуючи свою сирітську долю. Усе вирувало й вертілося, співали, читали вірші – у віночках, вишиванках та червоних чобітках. І, можливо, розчулився б великий поет від картини такої – омріяної ним колись “сім’ї нової”, що серйозно слухає “Заповіт” і проникливо співає “Реве та стогне Дніпр широкий…”, який перетворився на гімн Шевченку.

Нинішнє шевченківське свято вилилося у сповнене радості та веселощів молодіжне гуляння. Захопило, повело за собою усіх присутніх, що зібралися цього вечора в Угорському домі. Невщухаючі оплески супроводжували виступ сорока легконогих артистів із закарпатського Перечина, та й виступ своїх новоспечених танцюристів публіка оцінила доброзичливо. Захоплення присутніх викликала і доросла програма. Велике враження справили декламація актора Роберта Гараї, віночок українських народних пісень у виконанні жіночого дуету з Ужгорода, проникливий спів Ганни Ляхович, який щоразу заворожує так, ніби чуєш його вперше. А запальний гопак Дмитра Кирейка! Навіть Івана Пастеляка, майстра і керівника обох дитячих танцювальних колективів – і приїжджого, і нашого, місцевого – публіка викликала на сцену.

Успіхом нинішній вечір багато в чому завдячує нашій Олександрі Корманьош, котра ще на ювілеї Лесі Українки своєю декламацією зачарувала і угорських гостей. Олександра, після Київського Інституту театрального мистецтва, тепер у недільній школі навчає дітей правильній вимові та розумінню літературних творів. На нинішньому святі її вихованці показали сценки, поставлені за уривками з чудової балади Шевченка “Титарівна”. Постановник, оминувши жорстокі, важкі для дитячого сприйняття мотиви твору, створила варіант для юнацького виконання, в якому поєднано мальовничі картинки з сільського життя, романтичні та повчальні моменти. Можливо, великий Кобзар і похитав би головою від такого “причесаного” твору, адже історія падіння гордовитої панночки настільки запала йому в серце, що через 12 років після написання балади він повертається до цієї теми в одному з віршів, що такий близький до народної пісні. Проте, хто знає, можливо, і він примирився б з тепер уже загально поширеною практикою адаптації літературних творів, – досить згадати, приміром, спектакль на відкритті нового Угорського Національного театру, який, скажемо так, дещо відрізняється від оригінальної драми І.Мадача “Трагедія людини”. Однак, дискусії щодо жанру залишимо на долю критиків. Вдовольнімося тим почуттям приємного заспокоєння, яке, незважаючи на певні технічні огріхи організації, приніс нам шевченківський вечір, на котрому і українці, і гості стали свідками і учасниками справді чудового дійства в яскравій, достовірній передачі національних традицій і народного гуляння.