вівторок, 26 вересня 2017 рокуmagyar nyelvRSS

Свята Літургія Воскресіння Господнього

05.05.2002, Надія Музичук.

Великдень – найбільше і найсвітліше свято, воскресаюча весна християнського люду і душі кожного з нас. Христос Воскрес!

Після більшовицького розгрому незалежності Української Народної Республіки і Церкви, у дрімучі десятиріччя “розвинутого соціалізму” не вмирала віра нашого народу у відродження самостійної держави. В святкові великодні дні багато українців віталися й так: “Христос Воскрес!”, а у відповідь стиха: “Воскресне Україна!”

І ось прийшло 5 квітня 2002 року – 10-е святкування Великодня в незалежній Україні. І тут, на угорській землі, до церкви в центрі Будапешту зібрались на Великодню святу літургію свідомі українці, які проживають в Угорщині – греко-католики та православні, представники Посольства України на чолі за Послом України в Угорській Республіці Орестом Климпушем, щоб разом, уже в третій раз, зустріти свято Воскресіння Христового.

Здавна люди зауважили, що цей день дуже довгий, бо як і земля вся, так і сонце радіє – довго не заходить. Але, пам’ятаєте, той день у нас погинався дощем, і це також сприймалося з радістю, бо вмилась-прибралась вся природа. І коли прийшов час поспішати до церкви, дощу вже не було. Святково вбрані українці, багато хто в вишитих сорочках, з дітками, з великими та малими кошиками, прикрашеними українськими рушниками, в які господині поклали для освячення паски, м’ясо, сало, крашанки, сіль, з радісним хвилюванням вступили до храму.

І знову радість – до нас, уже традиційно, на свято Великодня приїхали в гості наші давні друзі, побратими з словацьких Кошиць – Левко Довгович з чудесним хором “Карпати”. Великодню літургію проводив українською мовою священник Ласло Пушкаш. Слово Боже, молитви входили в наші серця і наповнювали їх радістю й світлом. Особливо святкової виразності надавав службі піднесено-урочистий спів хору “Карпати”. А в цей час на вулиці йшов сильний дощ, та, ніби в “унісон” з нашими почуттями, він омивав і наші душі, очищаючи їх.

І знову – радість. Після служби Божої з привітанням до присутніх звернувся посол України в Угорської Республіці Орест Клумпуш. Від імені президента України він урочисто вручив голові Товариства української культури в Угорщині Ярославі Хортяні почесну нагороду – Орден Святої Ольги, яким Українська держава нагороджує видатних українських жінок, сподвижниць за відданість українській справі. І у відповідь почули щирі і теплі слова нашої Ярослави, що це нагорода всьому Товариству, і в першу чергу – його жіночій частині за 10 років спільної творчої праці в ім’я України.

Отець Ласло Пушкаш після привітань запросив мирян поставити великодні кошики та паски для освячення. Тричі окропив їх свяченою водою, благословив всіх присутніх і радісно вітав: “Христос Воскрес!” У відповідь звучало: “Воістину Вос­крес!” Після освячення всі вітались між собою, обмінювались крашанками, дарували пасочки друзям. А для тих, хто не напік сам, спекла гарні паски наш відомий повар і кондитер пані Мая.

Як завжди, робили свою роботу телевізійники, готуючи передачі.

Коли після закінчення всіх радісних святкових урочистостей в храмі ми вийшли на вулицю, нам знову посміхнулась радість – дощ скінчився, і можна було спокійно чистими вулицями дійти до Дунаю, де на пристані нас чекав пароплав, щоб далі продовжити наше Великоднє святкування. Справді – Великий Божий день. 

“Дай, Боже, радості – кожному серцю

і кожному дому! І нашій Україні!” 

 Христос Воскрес! 

ЯРОСЛАВА ХОРТЯНІ – КАВАЛЕР ОРДЕНА СВЯТОЇ ОЛЬГИ

 Уряд України нагородив Орденом Святої Ольги ІІІ ступеня голову Товариства української культури в Угорщині Ярославу Хортяні. Висока нагорода, названа на честь великої княгині Київської Русі Ольги, заснована на відзнаку визначних заслуг українських жінок на терені культури і мистецтва, в розвої національної справи вільної України в останнє десятиліття. Наша Ярослава отримала орден за номером 335. Його вручив посол України в Угорщині пан Орест Климпуш на зібранні з нагоди Паски після молебня в церкві по вулиці Фьо.

На запитання нашого кореспондента, чим стала ця висока нагорода в активному, як усім відомо, житті нашої голови, Ярослава сказала:

– Можу лише повторити те, що було на серці й вилилося словами вдячності, коли отримувала нагороду: цей орден – то відзнака не лише мене, а й тих жінок, моїх товаришок, котрі за час існування нашого Товариства сприяли збереженню української культури, укоріненню її на угорському ґрунті й створенню нової форми національного буття. Дуже приємно почувати, що уряд України, серед усіх своїх невідкладних справ і проблем, звертає увагу на діяльність українських організацій закордоном. Вже втретє мені припадає від цього піклування, адже мала честь отримати церковний орден Христа Спасителя, а потім була посвячена в лицарі Міжнародного ордену Святого Станіслава. Однак зізнаюся, що нинішня нагорода, орден Святої Ольги, мені найближча. Велика київська княгиня Ольга, на честь якої названо відзнаку, – мудра, звитяжної душі правителька, котра першою на Русі прийняла христянство, тим самим визначивши історичний шлях українського народу, – є взірцем для всіх нас. І ми, хоч і не такими вагомими кроками, як вона, на своєму посту прагнемо виконувати те, що взяли собі за обов’язок.

Приємно було й те, що цю нагороду – не можна не зауважити, трохи припізнілу, адже справа ця тяглася два роки, а про її присудження пан посол оголосив ще на десятиріччі незалежності України – я врешті-решт отримала на десятий вільний Великдень, по закінченні пасхальної літургії. До всього додам: за все, що змогла зробити, що було відзначено такою, справді виключною нагородою, маю подякувати своїй родині – моєму чоловікові Нандору Хортяні та доньці Нікі – за те, що їм недодалося родинного тепла, в чому я на службі громаді їм заборгувала. А ще я згадую мого батька, який живе в Україні, – простого, але справжнього патріота, для котрого, напевне, найбільшою радістю стало те, що його донька таким чином отримала покровительство великої заступниці всіх українців – Святої Ольги.