вівторок, 26 вересня 2017 рокуmagyar nyelvRSS

Табір української мови в місті Занка

07.08.2001, Ольга Турик.

Вірогідно, багато хто з тих відпочиваючих, які 17 серпня свою відпустку проводили в пансіонаті ЕРДЕРТ прибалатонського міста Занка, пам”ятають небагаточисельну групу юнаків і дівчат, які зі сльозами на очах, в теплих обіймах прощавались один з одним. Лише одного погляду вистачило для того, щоб зрозуміти: в цьому таборі вони залишають щось дуже цінне; але легко було вгадати й те, що розлука їх невічна. Добре було б, якщо тоді, в мить розставання, хтось хоча б тихенько прошепотів: “Ще зустрінетесь…” Бо ж тоді ми були дуже й дуже сумні.

Та почнемо з початку. Восьме серпня. Зустрілись на Південному вокзалі. Старі друзі й нові знайомі, з якими будемо разом в літньому таборі. Ми, які й торік відпочивали в таборі, почали ділитись з новачками своїми спогадами. Втім, час в дорозі, можливо від хвилювання й нових очікувань, промайнув непомітно, і ось ми вже спохватились на тому, що купаємось у водах Балатона.

Увечері, за яскравим полум”ям багаття відбулось урочисте відкриття табору. За звичкою, почалось усе із знайомства, коли кожен представив самого себе. У більшості ми вже знали один одного, та тут, в одну мить, стали друзями .( Це у нас йде легко…)

Товариство наше було різнобарвне: групу із Сегеда вела тьотя Наталія Шойтош, наставником комаромців була тьотя Марта, але були серед нас і приїжджі з Будапешта, України й Польщі, наступного дня прибули й гості з Хорватії. Вони вже вчетверте відвідали наш табір і щоразу подбали про хороший й веселий настрій. Двоє з них і зараз приїхали з гітарою, під акомпаніат яких співали, що звучало дуже добре.

Бакталорантхазу представляв лише Мате Шімон. Ці кілька днів у таборі він отримав в нагороду. Думаю, і в цьому навчальному році старатиметься в науці, адже ось така нагорода зажди хороший стимул.

Розклад дня в таборі був таким: сніданок – о восьмій ранку, потім з одинадцятої до першої години пообіді – заняття, після якого обідали, а з другої до третьої балакали українською мовою на березі Балатона. О шостій годині вечора вечеряли, а на кінець дня - співали в гурті чи грались. Звісно, ранковий підйом проходив нелегко, та ми робили все можливе, щоб активізувати себе, так, на одинадцяту вдавалось цілком прокинутись і навчання мові вже йшло легко.

Викладання велось по невелеким групам, в тіні, бо ж на дворі температура повітря перевищувала тридцять градусів. Дехто знайомився з історією України, інші долали граматику чи практикували словосполучення й вирази. Кожна з груп мала один день, коли займались нанизуванням намиста чи прикрашуванням шкатулки. Секретам цього мистецтва навчала нас тьотя Дана Козубовіч. Готували різне: тваринок, намисто чи інші прикраси. Тьотя Марта і хлопцям дала роботу, які майстрували нам шкатулки.

Та все ж найбільше чекали ми вечора, коли збирались разом, щоб поспівати, погратись. Багатьом гарним пісням навичились, зокрема вивчили й державний гімн України. Але були й розваги. Команди у складі десять-дванадцять чоловік помірялись силами по чотирьом категоріями, зокрема, була першість з бігу у воді, змагались на спритність і вмілість, тобто були конкурси, коли особливо цінувалась згуртованість. Було оголошено результати конкурсу, за яким слідувало нагородження. Нагороду отримала кожна з команд, але не залишились з пустими руками й переможці конкурсу на спритність.

Останній вечір затягнувся в глибоку ніч. Мало хто з нас наступного дня прокинувся виспаним, та усе це вже не мало ніяке значення: розставались зі сльозами на очах.

Я спробувала цими рядками відтворити дійсність, тобто показати: наскільки добре себе почували, і сподіваюсь, що усі ті, хто тоді був там, прочитавши ці рядки, знову в помислах переживуть гарні миттєвості літа, проведені разом. А ті, кому не довелось побути з нами, незалежно від віку, мали змогу отримати реальну картину про те, з якими гарними враженнями і почуттями здатний обагатити мовний табір, яким був і наш!