пятниця, 24 листопада 2017 рокуmagyar nyelvRSS

Вшанування пам’яті жертв Голодомору 1932-32 років в Україні

29.11.2015, Наш кор..

Голодомор… Його жертви… Знищення українських синів і дочок – ця тема найболючіша в новітній історії України.

З кожним роком все меншає свідків, хто пережив Голодомори 1921-1923, 1932-1933 рр. та 1946-1947 рр. ...

І кожного року в останню суботу листопада все прогресивне українство відзначає День пам’яті жертв Голодоморів в Україні. Згідно вже усталеної традиції 29 листопада Державне самоврядування українців Угорщини та Товариство української культури в Угорщині провело у Будапешті ряд поминальних заходів на вшанування пам’яті заморених штучним голодом земляків.

Того дня вінки від імені Державного самоврядування українців Угорщини було покладено до меморіального знаку з написом «Голодомор 1932-1933 років в Україні. Пам’яті мільйонів невинних жертв геноциду», що встановлений у Меморіальному комплексі «Gloria Victis» ("Слава переможеним") містечка Чомор.

Далі вшанування пам’яті жертв Голодомору відбулося біля Меморіального знаку жертвам Голодомору в Україні на майдані Петефі у Будапешті.

Учасники вшанування, зокрема депутати Державного та місцевих самоврядувань українців з міст Вацу, Ніредьгази, Варпалоти, Будапешта, дипломати посольства України в Будапешті та угорські прихильники взяли участь у панахиді, яку відправив панотець Веніамін з Мукачева.

Коротку промову до присутніх виголосили президент Державного самоврядування українців в Угорщині п. Юрій Кравченко, речник української меншини в угорському Парламенті, голова Європейського конгресу Українців та голова Товариства української культури в Угорщині п. Ярослава Хортяні та Тимчасовий Повірений у справах України в Угорщині п. Михайло Юнґер.

«Голод жахливий, але коли він організований, рукотворний, то стає страшною зброєю придушення і нищення, справжньою косою смерті. – йшлося у промовах виступаючих. - У роки першого голодомору 1920-х років вона була лише випробувана і виявилася дуже ефективною. На повну ж потужність вона запрацювала підчас найстрашнішого другого голодомору 32-го – 33-го років.

За ці голодомори, а було їх в Україні вчинено три, від голоду та на засланні загинуло понад 5 млн. людей. Доля тих, хто вижив була нелегкою. Тривалий, а особливо примусовий голод калічить людей як фізично так і духовно, і дуже важко визначити, що страшніше. В їхніх тілах на все життя огніздилися недуги, а в душах страх.

Ще донедавна уста свідків були скуті мовчанням, бо до самого кінця радянських часів сама згадка про голодомори була заборонена під страхом тяжкої кари.

Ті, що жили в 1932-1933 роках, хотіли одного – вижити. Мільйони людей тоді не могли навіть цього. У них забрали їжу, щоб убити голодом. У батьків наших батьків хотіли забрати пам’ять – їм забороняли згадувати про Голодомор.

Та знайшлися ті, хто не міг мовчати. В першу чергу це заслуга української діаспори, яка зберегла і донесла до світового загалу пам’ять та документальні свідчення про цей страшний злочин проти українського народу.»

Відтак відбулося покладання вінків та колосків, перев’язаних траурними стрічками до меморіального знаку жертвам Голодомору. Учасники церемонії, запаливши свічки, хвилиною мовчання вшанували пам’ять невинно загиблих.

Завершальна частина поминальних заходів відбулася в Центрі української культури, де пройшов концерт-реквієм. На ньому у виконанні українських музикантів Софії Лайгут та Наталії Герети прозвучали твори Моцарта і Рахманінова. Поезії на тему Голодомору прочитала художній керівник Українського національного театру в Угорщині Олександра Корманьош. Завершився концерт-реквієм піснею «Свіча» на слова Богдана Стельмаха та музику Мирослава Скорика у виконанні молодої української співачки Дьонді Бірток.

Сьогодні ми можемо те, чого не могли попередні покоління українців – прийти в День вшанування пам’яті жертв голодомору на пам’ятний захід у своєму місті і відкрито поставити свічку. «Тоді нас міг врятувати хліб, тепер нас врятує пам'ять..."