понеділок, 20 листопада 2017 рокуmagyar nyelvRSS

Урок милосердя

08.09.2010, Василь Плоскіна.

На початку вересня в Будапешті у культурному центрі Товариства незрячих і людей зі слабким зором Угорщини відбувся концерт за участю незрячих артистів-аматорів з України у супроводі симфонічного оркестру театру ім. Марії Заньковецької зі Львова. З успішним виступом наших краян привітав кореспондент «Громади». На його запитання люб'язно відповіла ведуча концерту пані Олександра Білковська, артиста театру М.Заньковецької.

– Я так зрозумів з того, що прозвучало нині на сцені, що цей виступ Ваших колег і однодумців у Будапешті не є поодинокою мистецькою акцією?

– Наш проект називається «Відчинилося життя». В ньому беруть участь співаки з усіх теренів України, які співають у супроводі оркестру нашого театру.

– Як відбувалася організація цієї концертної поїздки до Будапешта?

– Передусім це заслуга нашої Оксани Потимко, голови Львівського Товариства незрячих. Вона – дуже ініціативна жінка, вона все це робить, домовляється з приймаючою стороною, пише конкурсні проекти, які отримують фінансове забезпечення з боку влади. Пані Оксана планує зробити ще ширшу географію наших концертів. Ще й по Україні ми поїздимо для того, щоби дати незрячим України і поза її межами надію на те, що можна жити, шукати і виявляти в собі талант, шукати віру і світло душі, адже неталановитих людей просто не існує. Я знаю, що для наших незрячих співаків це є добра нагода вийти, будемо говорити так, з тієї темряві, в якій вони перебувають. Хоча всі вони надзвичайно сильні люди і яскраві особистості. Вони це щоразу доводять глядачам на сцені, даючи такий добрий результат, адже це не просто аматорський спів. Багато з них працюють на дуже пристойному професійному рівні. Серед них є люди з середньо-спеціальною та вищою професійною освітою , яким було дуже і дуже непросто вчитися музики, не бачачи нот, не знаючи музичної грамоти в її традиційному розумінні і так далі. Ви знаєте, я сама і моя колега Ліда Остринська з нашого театру просто набираємося від них якоїсь особливої наснаги від цих незрячих людей і вчимося цінувати те, що ми маємо і чим ми користуємося, навіть не відчуваючи вдячності перед Богом за його безцінні дарунки – маємо очі, руки-ноги... Ми вчимося на їх прикладі переборювати свою маловірність. Це дуже потрібно як людям зі слабким зором і сліпим, так і зрячим, щоб вчитися милосердя і поваги у ставленні до тих людей, які, з одного боку, неповносправні, а з іншого боку вони можуть робити набагато більше долати життєвих труднощів у своєму житті, ніж ми.

– Скільки осіб безпосередньо задіяно у вашому проекті і з якого часу ви даєте концерти перед широкою публікою?

– Наш проект існує вже третій рік. За цей час ми дали майже 15 концертів. Ми виступали у Львові, двічі – у Києві, їздили по Україні багато разів, про що я говорила нині зі сцени. Відтак – прориваємось і поза межі України: були у Білорусі, Польщі двічі вже, Молдові, а тепер приїхали до Угорщини. Вчора ми виступали у Дебрецені у залі обласної консерваторії. Трошки прикро нам через те, що було небагато людей, видно недопрацювала реклама. Але ті глядачі, що прийшли брали дуже теплу у участь у концерті. Сьогодні виступ пройшов на більшому емоційному підйомі – очевидно через те, що прийшло більше людей, так що ми задоволені.

– Можете розповісти трохи більше про деяких учасників концерту?

– Сьогодні співали перед публікою учасник із Волині Василь Сукач, двоє співаків були із Сімферополя (Зера Кераджиєва і Степан Гончаренко), Наталя Слюсарчук із Вінниці, Микола Пришнівський із Тернополя, двоє львів'ян – Юлія Сухова і Світлана Пашкіна. Дуже цікаві виконавці Брати Золотухіни із Луганська, Марічка Швардак із Мукачева. Оскільки існував мовний бар'єр, говорити багато про кожного учасника концерту було складно, бо на кожному концерті ми переважно даємо вичерпну інформацію про кожного виконавця. От, скажімо, брати Золотухіни є лауреатами багатьох конкурсів і фестивалів і для незрячих, і зрячих. Вони виступали на солідних сценах, їх виступ оцінювали відомі зірки. Брати Золотухіни мають вищу музичну освіти, є грамотними музикантами. У нас є інший часовий формат концерту, який триває дві, дві з половиною години, де кожен із співаків виконує по 2-3 твори, а не по одному, як сьогодні. Тому деякі з них показують себе ще і в амплуа інструменталістів. Золотухіни грають на гітарах, блискуче володіють цим інструментом, дуже вільні в імпровізації і самі пишуть пісні й роблять аранжування. Це просто унікально!

– А як ви їх збираєте на репетиції?

– Це дуже непросто. Тепер більше використовуємо Інтернет, туди-сюди передаємо фонограми, пісні. У Львові у нас є композитор, який обробляє мелодії. Виконавці, буває, міняють тональність. Перед концертом співаки приїжджають заздалегідь за кілька днів, щоб мати репетицію безпосередньо з оркестром. Оскільки переважно всі вони професіонали, то за одну-дві репетиції вся справа доводиться до пуття.

– Вдається домовлятися з приймаючою стороною?

– Це заслуга Оксани Потимко, Вона дуже активно спілкується з закордонними організаціями, які об'єднують незрячих людей. До нас навіть приїжджав один учасник зі Швеції виступати. Наш проект є унікальним у тому сенсі, що не кожний диригент наважиться працювати зі співаком, який не бачить диригентської палички. У цьому є певна проблема. Напевно у цьому є великий ризик. Навіть і не в тому справа, адже це потребує великої праці і професіоналізму. Може негарно хвалити свій колектив, але наші оркестранти є такими терплячими до незрячих співаків, підлаштовуються до стилю кожного виконавця. Чесно кажучи, ми не маємо на сьогоднішній день інформації про те, щоб у світі десь існували такі колективи, як наш. Є в Італії дуже відомий сліпий співак Адреа Бочеллі, який виступає по світу у супроводі оркестру. Але це тільки один співак, а в нас їх є багато. Добре, що нас підтримують в Україні безкоштовно відомі співаки. В наших концертах виступала Ніна Матвієнко, народна артистка України оперна примадонна Валентина Степова, Сашко Положинський, лідер групи «Тартак», Кузьма Скрябін, плануємо зробити спільним виступ за участю Святослава Вакарчука.