вівторок, 26 вересня 2017 рокуmagyar nyelvRSS

VI фольклорний фестиваль «Берегиня» в Луцьку очима музиканта Олексія Ямковенка

11.09.2010, Кореспондент «Громади».

– Як у Луцьку ставилися до наших учасників?

– Так склалося, що на Волинь від ТУКУ поїхав дует у складі співачки Анни Ляхович і акомпаніатора. Але нас усюди приймали як делегацію, як мистецький гурт. Із приємністю зауважу, що на цьому фестивалі Анна Ляхович мала свою вагому хвилину слави. Вже на першій репетиції, коли прозвучала наша пісня, одна з вокалісток фольклорного ансамблю, який змінив нас на сцені, зауважила: «Ми співаємо дуже гарно, але після Ані трохи боязно стає...» Того ж дня на цій же відкритій сцені на вечірньому концерті в замку не встигли ми виступити, як до нас підійшли домовлятися про інтерв'ю з Луцького телебачення. Це свідчило про те, що нас виділили на фоні інших учасників у ліпший бік. У студії в першій частині передачі йшлося про пісенну творчість угорських українців, зокрема про компакт-диск «До верб і тополь». А решта програми присвячувалася віршам луцької поетеси Галини Рожанської. До її поезій я написав 16 мелодій. Все це було так доречно і цікаво, ніби нас знали тут давно і дуже добре. А з пані Рожанською ми вперше зустрілися саме у телестудії в Луцьку, бо до того ми спілкувалися тільки через електронну мережу. Я думаю, що для лучан ця передача про нас і мою співпрацю з пані Галиною стала приємним сюрпризом. З іншого боку кращої і оперативнішої реклами про нашу українську громаду в Угорщині годі було й чекати! Можна сказати, що це був дуже вдалий збіг обставин на фестивалі в Луцьку, але ж і ми були молодці – мали що показати в Україні!

– Як пройшла зустріч у мерії міста?

– Ця подія також варта того, щоб про неї розповісти. Річ у тім, що на другий день фестивалю «Берегиня» всіх керівників фольклорних українських гуртів з-за кордону запросили на прийняття в мерію Луцька. Ми сіли у великому залі. Були щирі привітання. Нас багато запитували, вручали пам'ятні сувеніри від влади міста. Ми теж дещо привезли з собою туди, щоб нас потім приємно згадували в Луцьку. Лучани дуже зраділи, що їхня поетеса й український музикант з Угорщини мають спільний творчий проект і також радо прийняли компакт-диск «До верб і тополь», записаний в Угорщині.

– Можете описати стисло, якою була реакція залу в оперному театрі після виступу Анни Ляхович?

– Я тільки акомпанував Ані на сцені, граючи на баяні. Це не так складно для досвідченого музиканта. Але реакція публіки була просто фантастичною! Це не передаш на словах... Глядачі аплодували з такою щирою вдячністю, яка йшла з самої глибини сердець. Мене це вразило, і я радів, як дитина, не стримуючи себе, за нас обох.

– Якщо говорити про Ваші загальні враження від фестивалю, що Вам сподобалося в Луцьку?

– Дуже рідко буває у музиканта, щоб він ходив тривалий час під враженнями від однієї поїздки. В мене з тиждень співали душа і серце, коли я згадував про Волинь, я довго не міг спокійно заснути. Особливо позначився в моїй пам'яті виступ фольклорних гуртів Волинської області і не тільки. Це було справжнє народне свято, радість, що била через край! Дуже добре була зорганізована концертна програма. Тільки уявіть собі: за 2-3 години на сцені в Луцьку виступило понад 700 митців. Я вже багато-чого бачив у своєму житті, але того дня я сидів, ніби прикутий до стільця у залі і не міг надивуватися потужному творчому потенціалу цих самодіяльних колективів. Я не відчував ні часу, ні втоми, а тільки жадобу дивитися і слухати ці народні шедеври. І це були тільки поодинокі номери, тому що час не дозволяв співати більше. А в кожного з них є ж окремий репертуар!

– Мабуть, по-доброму заздрили волинянам, які так дбайливо плекають традиції?

– Цей концерт вилився у справжнє свято української пісні. Я з дитинства цікавлюся музикою, маю музичну освіту, поїздив з концертами по Україні й за кордоном, коли керував у Києві інструментальним естрадним ансамблем «Каштан», але такого всеохоплюючого відчуття радості, такої душевної повноти і водночас фізичної легкості не мав ніколи. Я сидів і щиро вболівав за Волинь, тішився з її фольклорних талантів та радів успіхові організаторів фестивалю. Можу сказати, що я дійсно щиро закохався у Волинь І це вже шостий фестиваль. Я ніде не чув, щоб в інших регіонах України так дбали за розвиток народного пісенного мистецтва. Можу собі тільки уявити, скільки коштів на це переказує область. Єдиний справедливий докір на адресу учасників з боку фестивального оргкомітету полягав у тому, що було мало обрядових пісень чи танців. Що цікаво, Волинь показала на фестивалі такий гарний весільний обряд, який тривав приблизно одну годину, з гумором, піснями і танцями, що подумалось з прикрістю: «Ну де мої молоді роки?» Я б навіть і зараз із задоволенням підключився до цієї справи. Адже у нас є здібні люди і молодь, маємо багатий матеріал і нескладно буде в наш час замовити народні костюми.

– Люблять на Волині веселитися?

– Ой, і не кажіть. Молоді творчої було на сцені дуже багато. Але й літні учасники намагалися не відставати від молодших і так хвацько витанцьовували на сцені, що навіть не вірилося, що їм по 70-85 років! Запам'яталися кубанці з їхніми козацькими піснями. Співали з таким мистецьким смаком, емоційним настроєм, ритмічно, динаміка звуку просто вигравала, було чути всі буквально голосні і приголосні звуки. Я б назвав їхній виступ народною класикою, якій нам треба вчитися. Це був дуже високоякісний вокал. Кубанці не жували текст і не захоплювалися скоромовками, а підносили ніби на долоні кожний склад і слово, демонструючи колоритний характер української пісні, яка все ще живе і тішить нас. Куди до них естрадникам! Але я гадаю, що в Луцьку запам'ятали й угорських українців.