Український театр в Угорщині розпочав свою роботу в 2003 році. Тоді вперше на угорській сцені прозвучала невмируща класика української літератури, славнозвісна «Наталка Полтавка» Івана Котляревського

Це були перші кроки, велика клопітка робота, перші успіхи і перша театральна сторінка в історії тутешнього українства. За час свого існування театр шість разів успішно брав участь у Міжнародному фестивалі національних театрів Угорщини «Arkusz» (Аркус).

Зусиллями колективу, незважаючи на різного роду труднощі та перешкоди, угорська сцена побачила «Наталку Полтавку» І. Котляревського, «Мати Наймичку» Т. Шевченка, «Бой-жінку» Квітки-Осно­в’я­ненка, «Украдене щастя» І.Франка, «У неділю рано…» О.Кобилянської, «За двома зайцями» М.Старицького, «По ревізії» М.Кропивницького, «Обережно жінки» Андрія Курейчика, поетично-музичну постановку за музикою із опери Миколи Аркаса «Катерина» за поемою Т.Шевченка. 

– Ясна річ, створення театру не було одномоментним актом, одноразовою дією. Навіть в Україні це – непроста справа. А в чужоземному середовищі – і поготів, – розповідає в одному зі своїх інтерв’ю засновниця і художня керівниця театру Олександра Корманьош-Бакляк. – Восени 2003 року мені вдалося сформувати театр. Весною наступного року ми вже дебютували на Третьому фестивалі театрів національних меншин Угорщини з виставою «Наталка Полтавка» Івана Котляревського. Презентуючи глядачам українську трупу, головний директор театрального фестивалю Ондраш Фріддєші зауважив тоді: «Невелика – всього піврічна – біографія Українського національного театру Угорщини не завадила знайомству глядачів із майстерним сценічним втіленням класичного твору української драматургії».

А після вистави Наталія Бартаї-Драгоманова, двоюрідна племінниця Лесі Українки, онука відомого українського громадського і культурного діяча Михайла Драгоманова, сказала: «Я сиділа, і не вірила своїм очам, вухам, що тут, у залі угорського столичного театру, йде українська п’єса, поставлена українцями Угорщини, де живу понад півстоліття».

Це була чи не найвища нагорода за наші, такі ще скромні, театральні здобутки.

Наступною виставою, яка принесла українському театру великий успіх і глядацькі симпатії, стала вистава “За двома зайцями” Михайла Старицького, представлена у Великому залі театру “Талія” в Будапешті

Ще пізніше в цьому самому театрі вистава-водевіль “По ревізії…” Марка Кропивницького, яка відбулася у рамках “Фестивалю національних театрів Угорщини”, була відмічена головою журі Іштваном Маді, відомим угорським актором, а Михайло Фіщенко отримав головну премію за найкращу чоловічу роль сільського старшини Василя Мироновича. 

Після вистави «Украдене щастя» Івана Франка за рішенням журі було відмічено, що український театр – це яскравий приклад розвитку і становлення театру. Взагалі всі наші вистави цінують глядачі і вдячні нам за натхнення. Звичайно, кожна вистава має свою історію але для нас всі вони дорогі, незабутні. Сьогодні ми, як закордонний театр, маємо хороший доробок і практика показує, що український театр в Угорщині потрібен, бо ним цікавляться не тільки українці, а й угорці. Наш театр пропагує для широкої аудиторії світ української культури на міжнародній арені. 

Трупа театру змішана – професійні актори та виконавці в основному музиканти, викладачі, студенти: О.Щур, Х. Шікк, К. Піллер, Д. Козубович, Н.Хортяні, Р. Рішко, О.Радуй, А. Ляхович, Ердьош Й., Л. Трофіменко, П. Молнар, В. Штефуца, У.Княгинецька, Л. Слюзко,  А. Музичук, Ж. Макаус. 

Наші шефи з України – Заслужений артист України М. Фіщенко та Заслужена артистка України Н. Засухіна, актори закарпатського академічного обласного українського музично-драматичного театру ім. братів Шерегіїв, актор Мукачівського обласного театру Станіслав Овдеєнко. 

Михайло Фіщенко, Заслужений артист України, розповідає: “Я раніше ніколи не рахував, скільки було зроблено нами всіма роботи.  Хочу подякувати всім, хто долучається до цієї справи, це не так і легко у сьогоднішньому сучасному житті – об’єднуватися разом у прекрасному мистецтві, яке має назву театр.