В угорському Сеґеді, у сквері біля Сеґедського Дому, відкрився пам’ятник жертвам українського Голодомору 1932-1933 років
Пам’ятник встановлений за підтримки Сеґед-Чонградської єпархії, Почесного Консульства України в Сеґеді та Самоврядування українців Сеґеда. Автор проекту – український скульптор Богдан Корж, виконання – скульптор Михайло Колодко.
Ініціатор встановлення пам’ятника, голова Самоврядування українців Сеґеда Наталія Шайтош-Запоточна розповідає: 
– Так трапилося, що якраз рік тому, на день пам’яті Голодомору я вперше звернула увагу, що у сеґедському парку біля Домського Собору є пам’ятні знаки трагедіям, які спіткали ті чи інші народи, національні меншини котрих нині проживають у Сеґеді. Там поставила Хрест Катині польська меншина у 2010 році, стоїть меморіальний знак про геноцид вірменського народу, є пам’ятний знак про Голокост. І я подумала, що було би дуже доречно поставити там також і наш український пам’ятник жертвам Голодомору, тим більше, що це буде 85-та річниця трагедії, а ще цього року виповнюється 10 років, як відкрилося в Сеґеді почесне консульство України, і 20 років як тут працює самоврядування українців. Спочатку з цими думками я звернулася до президента державного самоврядування українців Угорщини Юрія Кравченка, він порекомендував мені піти до Богдана Коржа, знаменитого українського скульптора, який допоміг нам свого часу поставити пам’ятник Анастасії і Андрашу в Тіхані. Пан Богдан радо погодився допомогти. Також підключився наш Почесний консул Шандор Роут, а вже потім, з проектом пам’ятника на руках, я звернулася до нашого єпископа Кішш-Ріго Ласло, оскільки парк відноситься до Сеґед-Чонградської єпархії. Доктор Кішш-Ріго мене дуже радо прийняв і сказав, що він чекав, коли українці теж звернуться до нього, бо знає про таку трагедію. Потім підключилося й Посольство України. Я думаю, пам’ятник поставлений у дуже гарному, намоленому, символічному місці.
У відкритті пам’ятника взяли участь Державний секретар МЗС Угорщини Левенте Мадяр, Єпископ Сеґед-Чанадської Єпархії Ласло Кішш-Ріго, президент Державного самоврядування українців Угорщини Юрій Кравченко, представник української національної меншини в Угорському Парламенті Брігітта Суперак, Надзвичайний та Повноважний Посол України в Угорщині Любов Непоп, Почесний консул України в Угорщині доктор Алекс Роут. 
Після урочистих промов, під музичний супровід Закарпатського академічного хору відбулося спільне покладання вінка до підніжжя нового пам’ятника. 
Наприкінці заходу Любов Непоп нагородила єпископа Ласло Кішш-Ріго, Почесного консула України в Сеґеді Алекса Роута і голову самоврядування українців Сеґеда Наталію Шайтош-Запоточну грамотами за значний особистий внесок у справу реалізації ініціативи зі встановлення пам’ятника.
Богдан Корж, автор проекту, розповідає, що ідею пам’ятника жертвам Голодомору він виношує дуже давно, і зазначає, що це, першою чергою, мала бути робота символічна.
– Від усякого натуралізму я хотів відійти ще тоді, як задумував такий пам’ятник для Будапешту, – розповідає він. – Показувати ребра, жахи Голодомору не треба, бо слово “Голодомор” говорить за себе. Було задумано полум’я свічки, яке розгортається по гвинту і закінчується хустинкою жінки, у якої нема обличчя. Це символізувало би, що таких жінок були мільйони, і всі вони невідомі й безіменні. Полум’я всередині повинно було мати порожню нішу, тобто це полум’я безтілесне. Поряд маленька дитина, яка розведеними руками, трохи подібними на хрест, просить їсти, а те полум’я від дитини відвертається і не може дитину нагодувати. Також планувалося поставити розрізаний камінь поруч, який символізував би краєць хліба, і пару зламаних колосків. От такий був задум. Але в Будапешті потім поставили інший пам’ятник у вигляді свічки з колючим вінком.
Пізніше до мене звернулося Мініс­терство культури України з пропозицією взяти участь у конкурсі пам’ятника жертвам українського Голодомору для Вашингтона. Було сорок учасників і більше шестидесяти робіт, це були останні роки правління Ющенка. Але коли Ющенко пішов з посади, конкурс закрили. Ще пізніше був оголошений конкурс в Ужгороді. Три роки після його оголошення не могли визначити місце для пам’ятника, врешті-решт вибрали на площі Народній, і з моєї точки зору, це місце дуже невдале. В конкурсі було п’ять чи шість учасників, він проходив у два тури. У другому турі я зайняв перше місце, а потім чомусь другий тур ліквідували повністю і оголосили новий конкурс. В останньому, четвертому конкурсі я вже участі не брав. І от моя робота опинилася в Сеґеді, щоправда трохи в іншому вигляді. Мені подзвонила голова сегедського самоврядування і запитала, чи є макет, який я робив для Будапешту. сказала, що вони хочуть цей макет втілити в життя. Потім по моєму проекту і по моїй робочій моделі пам’ятник виконав скульптор Михайло Колодко. Але він трохи змінив пам’ятник і задум трошки змінився. Таким чином я залишаюся автором, а він – виконавцем.